У контексті обструкцій, які вчиняють в українських містах співаку Бабкіну, знову піднялася на поверхню тема етичності заробітків у Росії. Як на мене, тут і обговорювати особливо нічого. Їхати працювати в країну, яка вбиває твоїх краян, - справа гидка і погано пахне. Але навіть сморід має свої відтінки.

Останнім часом важко не помітити певну специфіку «спілкування» Львова зі столицею нашої держави, зрештою, і з усією Україною. Функції рупорів міста взяли на себе міський голова і члени його партії.

Знаєте, я вже трохи пожив і багато чого в житті бачив. У тім числі й смішного, веселого та дурнуватого. Малим реготав з клоунів у цирку, підріс – тішився з кінокомедій Гайдая, та й зараз часом для підняття настрою можу перечитати Гашека, Ільфа з Петровим чи «Кайдашеву сім’ю». Але це все таки речі швидше ностальгійні. Старію, думаю. Мало, що веселить, як у дитинстві-юності. Аж раптом…

З перших рядків хочу заспокоїти читаюче товариство, що не маю нічого проти самого Форуму видавців і, як значна частина львів’ян, вважаю його подією №1 у культурному житті міста. Просто певна скандальність, пов’язана з окремими подіями на святі книги, дає мотив знову повернутися до питань інформаційної безпеки держави у контексті гібридної війни.

Львів’яни, котрі стоять у чергах за переоформленням субсидій у срачі районих адміністрацій, ця інформація для вас. «Земляки» мої із сонячного Рясне, які не мають можливості після 22.00 потрапити до хати, – це теж до вас. Люди добрі, у котрих під вікнами ні з того ні з сього виростають нові будинки, крадучи життєвий простір. Ви в курсі, що нині відбудеться у нашому місті?

У всіх можливих суперечках щодо особи львівського мера я завжди відстоював думку, що Андрій Садовий – геніальний чоловік. У всьому. Точніше, у майже всьому. Навіть у тому, як можна одним фейсбучним «пуком» опустити багатьох людей.

Ще якихось три роки тому всі ями та кучугури, які траплялися на шляху побудови нової України, ледь не містично списували на один факт: Незалежність впала на нас з неба і не була, як годиться, окроплена кров’ю. Тому й не цінуємо належно.

Про можливість дочасних виборів в Україні говорять вже добрий рік часу. На минулу весну політичні партії навіть мобілізували штаби, однак, очунявши від фальстарту, дружно рушили на курорти. І все ж не треба бути оракулом, аби спрогнозувати, що з початком нового політичного сезону питання розпуску Верховної Ради постане з новою силою. Тим більше, що вона – Рада – своєю кволою роботою буде давати все нові й нові підстави, аби нагнати її засідателів куди подалі.

За паскудних радянських часів, коли з львівського вокзалу рушав потяг на Москву, з динаміків лунав марш «Прощання слов’янки». Як би добре було, якби нині він пролунав у голові кожного львів’янина, кожного українця.

Учора в обід, очікуючи друзів, десь із півгодини безцільно вештався центром. Тож мав добру нагоду власними вухами відчути всі принади львівської вуличної музики. Насправді, мені робиться дуже мило, коли бачу юних хлопців чи дівчаток зі скрипками чи акустичними гітарами, але вчора склалося враження, що наді мною хочуть познущатися.