1 img 4235Останнім часом громаду не тільки нашого міста, але й усього району хвилює перспектива існування Миколаївського сміттєзвалища. Це й зрозуміло, адже на його територію завозять відходи не лише з Миколаєва, а й з навколишніх сіл. Про необхідність приймання сміття зі Львова, їх якісний склад, моніторинг кількості, періодичність завезення говорилося багато. З цього приводу думки активістів розділились.

Одні вважають, що приймаючи на Миколаївське сміттєзвалище львівське сміття, громада міста виконає державотворчу місію, рятуючи від екологічної катастрофи обласний центр. Інші дотримуються протилежної думки: за рахунок екологічного благополуччя жителів Миколаєва не можна покривати безгосподарність і безвідповідальність львівської влади. Заразом, і одні, і другі погоджуються з тим, що зараз Миколаїв не має можливості приймати сміття навіть формально, оскільки сміттєзвалище не відповідає основним критеріям полігону твердих побутових відходів.

Тут потрібно зробити деякі роз’яснення. У 2006 році в Україні набрав чинності документ ДБН В.2.4-2-2005 «Полігони твердих побутових відходів. Основні положення проектування», згідно з яким сміття від населення повинно прийматись для захоронення тільки на спеціально облаштовані земельні ділянки, які, власне, і називаються полігонами твердих побутових відходів. Метою впровадження цього документу стало бажання влади наблизити національні санітарні стандарти до європейських норм і, відповідно, забезпечити екологічну безпеку навколишнього природного середовища. Звідси жорсткі вимоги до інженерного облаштування полігонів, поряд з якими є і вимоги до збирання і знешкодження інфільтратів.

Стосовно сміттєзвалищ інфільтратами називають води, які утворились шляхом просочування з поверхні через нагромаджене сміття дощових і талих вод. Процес утворення інфільтратів в тілі сміттєзвалища є складним фізико-хімічним процесом. Дощові води, які потрапили на поверхню сміттєзвалища, частково затримуються на частинках сміття, частково просочуються крізь нашарування відходів у ґрунт, частково випаровуються. Завдяки великій здатності води розчиняти наявні в ній домішки, перші два процеси супроводжуються насиченням інфільтратів речовинами, які містяться у захоронених відходах. Цьому сприяє кислотність дощових вод, процеси гниття самих відходів в товщі захоронення, температурний режим, процеси розкладання нестійких в хімічному відношенні сполук, з яких складається сміття, та інші чинники.

Системних досліджень щодо процесів утворення інфільтратів, їх хімічного складу, концентрацій забруднень вітчизняні науковці не проводили. Обмаль також публікацій з цієї тематики і в зарубіжних джерелах. Нині маємо лише розрізнені відомості дослідників, які прив’язані до того чи іншого сміттєзвалища. Статистика говорить, що до складу забруднень інфільтратів сміттєзвалищ завжди входять хлорвмісні органічні речовини, амонійний азот, нітрати, важкі метали, бактерії групи кишкової палички. Причому ці домішки містяться в концентраціях, які в десятки і сотні разів перевищують гранично-допустимі норми і свідчать про надзвичайну токсичність інфільтратів. Зрозуміло, що інфільтрати, продовжуючи свій шлях, зрештою досягають горизонту підземних вод і забруднюють їх.
Особлива увага зі сторони дослідників, контролюючих органів і населення приділяється вмісту нітратів у підземних водах. Цей показник якості напряму поєднаний з господарською діяльністю людини і є найбільш поширеною характеристикою санітарного стану води. В населених пунктах поблизу сміттєзвалищ вміст нітратів є особливо підвищеним. Це пов’язано із особливістю поверхні тіла сміттєзвалища, яке стосовно підземних вод виступає як зона аерації. У верхньому нашаруванні сміттєвих відкладів, яке найбільш щільно заселене мікроорганізмами, відбуваються процеси біохімічної мінералізації органічних речовин. Заключним етапом окислення органіки є нітрифікація, при яких амонійний азот під дією розчиненого у воді кисню і мікроорганізмів-нітрифікаторів переходить в нітрити, а ці, в свою чергу, у нітрати. Остання стадія цих перетворень є доволі тривалою, і навіть при відсутності надходжень забруднень у воді може спостерігатись перевищення концентрацій нітратів.

Стосовно об’ємів інфільтратів, то, залежно від кліматичних умов, протягом року з 1 га тіла сміттєзвалища їх утворюється від 2000 до 4000 м3 . Ці значення є дещо більшими, ніж можна очікувати при визначенні цього показника за рекомендаціями ДБН В.2.4-2-2005.
Таким чином, сукупність виділених факторів призводить до порушення екологічної рівноваги у зоні впливу сміттєзвалищ. Наявні результати лабораторних досліджень води з криниць населених пунктів поблизу сміттєзвалищ вказують, що вода є непридатною не лише до вживання, а й для технічних потреб. І основний вклад в це вносять не тільки нітрати чи нітрити, а й важкі метали, токсичність яких в сотні разів є більшою. Результатом цього є високий рівень захворювань жителів у населених пунктах, які потрапляють в зону дії сміттєзвалища. Статистика свідчить, що захворюваність населення, яке проживає поблизу сміттєзвалищ, удвічі вища, аніж в інших населених пунктах регіону. Ці факти незаперечні, оскільки існує реальна статистика захворюваності жителів сіл Малі та Великі Грибовичі і Збиранка, які безпосередньо межують з Грибовицьким сміттєзвалищем. Причому джерелом отруєння людей є не тільки кринична вода, а й овочі і фрукти, які вирощують на присадибних ділянках. Від початку 2000-х років в Україні не було жодної екологічної конференції, симпозіуму, семінару, на яких би не вимагали негайнозакрити Грибовицького сміттєзвалище.

Враховуючи значні об’єми і токсичність інфільтратів, ДБН В.2.4-2-2005 зобов’язує влаштовувати на полігонах, які будуються, розширюються, реконструюються і технічно переоснащуються, так звані протифільтраційні екрани з природних матеріалів товщиною не менше 1м. Мізерне значення коефіцієнту фільтрації матеріалу екрану практично перешкоджає потраплянню токсичних інфільтратів у водоносні горизонти. Для виведення інфільтратів з основи полігону ДБН В.2.4-2-2005 передбачає дренажну систему. За технологічною схемою інфільтрати направляються в контрольні ставки, а потім на очищення. Для контролю за станом підземних вод проектують контрольні свердловини – одна свердловина закладається вище полігону за потоком ґрунтових вод, а одна або декілька – нижче полігону.
Такі жорсткі заходи стосовно інфільтратів є лише частиною загальних вимог до інженерного обладнання полігонів. Це й зрозуміло, адже полігони твердих побутових відходів є потенційно небезпечними об’єктами і становлять як екологічну, так і техногенну загрозу для населення.

З позиції відповідності наведеним вище критеріям можна констатувати той факт, що сьогодні в Україні полігонів твердих побутових відходів як таких немає. В нашій державі немає жодного сміттєзвалища, яке б можна було назвати полігоном. Так чи інакше, але не дотримується якась вимога з облаштування полігону або частіше цілий комплекс вимог. В правовому полі це створює певні незручності, через що проекти полігонів не можуть пройти експертизу. З 1 березня 2017 року набрала чинності зміна №1 до ДБН В.2.4-2-2005, яка дещо пом’якшує ряд вимог до облаштування полігонів, але це аж ніяк не стосується вимог щодо збору і знешкодження інфільтратів. Це зрозуміло, адже забруднення підземних вод не є локальною проблемою, а становить загрозу як загальнодержавного, так і міжнародного значення. Підземні води не знають кордонів, вони здатні безперешкодно долати великі відстані і рано чи пізно дадуть про себе знати.
Насправді технічно можна реалізувати будь-які заходи з улаштування полігонів: влаштування карт, сміттєсортувальних ліній, збирання і утилізації біогазу, системи моніторингу, протифільтраційного екрану, дренажної системи та ін. Не розв’язаною є проблема знешкодження саме інфільтратів. Ця рідина характеризується широким фазово-дисперсним складом, стійкістю і різноманітністю своїх домішок, нерівномірним надходженням з системи дренажу. Прогнозне моделювання якісного складу інфільтратів не дає бажаних результатів. В «Методичних рекомендаціях із збирання, утилізації та знешкодження фільтрату полігонів побутових відходів» наведені лише загальні рекомендації для очищення інфільтратів, які не враховують їх особливості і, відповідно, не можуть ефективно застосовуватись для розрахунку і проектування технологій. Як наслідок, до проблеми очищення інфільтратів залучають науковців, які проводять дослідження на конкретних сміттєзвалищах. Зрозуміло, що результати таких досліджень не завжди можна перенести на інші подібні об’єкти. Варто відзначити той факт, що між лабораторними дослідженнями і впровадженням реальних технологій проходить значний час, причому не завжди відбувається практична реалізація ідей. Пояснення цьому – висока собівартість очищення інфільтратів. Технологія очищення води – задоволення не з дешевих. Практика знає випадки, коли в присутності високих комісій урочисто відкривались станції водоочищення, демонстративно демонструвалась їх ефективність, після чого роботу установок зупиняли і більше до них не повертались. Висока вартість електроенергії і реагентів, необхідність утилізації отриманих відходів, малий ефект очищення не дають можливості нормально експлуатувати очисні станції інфільтратів.

Тепер стосовно Миколаївського сміттєзвалища. Гіпотетично можна припустити, що карти сміттєзвалища мають протифільтраційний екран, дренажну систему, збірники інфільтратів. В такому випадку виникає запитання: як буде здійснюватись знешкодження самих інфільтратів? В проекті Миколаївського полігону передбачено вивезення інфільтратів асенізаційними машинами на каналізаційні очисні споруди. Нездійсненність такої ідеї зумовлено двома моментами. По-перше, цьому перешкоджають значні об’єми самих інфільтратів. По-друге, це заборонено на законодавчому рівні.

Справа в тому, що в Україні діють «Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України». На основі цього документу розроблені і вступили в дію з травня 2017 року «Правила приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації м. Миколаєва». Згідно з цим документом забороняється скидати в міську каналізацію виробничі стічні води, які не відповідають нормам щодо допустимих концентрацій забруднюючих речовин. А таких речовин в інфільтратах є більш ніж достатньо. Згідно з цими вимогами такі стічні води перед випуском у каналізацію населеного пункту повинні бути знешкоджені та знезаражені на локальних очисних спорудах, тобто на очисних спорудах самого сміттєзвалища. В інакшому випадку буде знищена мікрофлора споруд біологічного очищення – аеротенків. Крім цього, передбачення станції очищення інфільтратів в свою чергу зумовлює влаштування насосної станції перекачування вже очищених інфільтратів до каналізаційної мережі Миколаєва. А це ще додаткові кошти.

Справедливо виникає питання: чи правомірною є експлуатація Миколаївського сміттєзвалища при відсутності чіткої стратегії поводження з інфільтратами? Звичайно, ні. До тих пір, поки Миколаївське сміттєзвалище не стане повноцінним Миколаївським полігоном твердих побутових відходів, ніяких розмов про приймання сміття зі Львова бути не може. Інакше Миколаїв спіткає сумна доля Грибовицького сміттєзвалища. Екологічна катастрофа в Грибовичах тривала не одне десятиліття. І кожен раз, коли обурення людей з цього приводу сягало критичної відмітки, влада усіляко намагалась їх заспокоїти, розповідаючи про плани будівництва централізованого водопроводу, повного закриття і рекультивації самого сміттєзвалища, будівництва більш потужнішої станції очищення інфільтратів, надання якихось дивідендів. І в цій ситуації найстрашнішим є те, що якби не трагедія 2016 року, Грибовицьке сміттєзвалище працювало би з максимальним навантаженням і понині… Незрозуміла позиція людей, які вважають, що з Миколаєвом буде інакше. Звідки ця впевненість?

 Джерело: Громада

загрузка...