1 5ca737df7dbffДо 5-ої річниці від початку Антитерористичної операції на Донбасі – історія професійного розвідника з Львівщини. До війни про загони "морських котиків" Андрій Дробіт знав тільки з кіно. Потрапивши до АТО, він мінував ворожі об’єкти і проводив розвідку за 20 км від кордону. Повернувшись з війни, 35-річний боєць  взявся обробляти землю: збудував дві теплиці і виростив шість тисяч троянд. Як і тоді, боєць не здається, сподіваючись тільки на власні сили і милість природи, аби вродив новий урожай – ківі і лаванди.

З простого роботяги – до загону "морських котиків"

- Чим я тільки не займався до війни: працював електромонтером, на будовах, був на заробітках під Москвою, але як тільки почався Майдан, відразу все кинув, і додому. 2015 року мене мобілізували. Принесли повістку, зібрався ледь не за день і потрапив до навчального центру на Рівненщину. Через місяць – до морського центру спецоперацій.

Після короткого вишкілу з тих, хто витримав, створювали бойові підрозділи. Наша робота – це  глибинна розвідка в складі ДРГ. На заході таких бійців називають "морські котики". Муштра була – на виживання. Кілометрові пробіжки на пляжі в берцях і формі, топографія, стрільби на ходу, в засідці, впритул з противником. Це була дуже сильна школа. Ті, хто почувався "тюленем", відзразу вилітали. Залишались найсильніші. Навіть в частині була традиція – якщо бійцю  хтось нагрубив, не важливо, полковник чи генерал, він мав право його викликати на ринг і піти в рукопашну. Так могли "стятися" навіть рядовий і командир частини. Жодних поблажок, все по-чесному.

Заходили в тил ворога за 20 км від кордону

- У складі першого загону мене відправили до АТО. Зазвичай стояли далеко від лінії фронту, в районі Маріуполя. А коли ставились бойові задачі, загін підвозили до "нуля", далі – пішки, заходили навіть за 15-20 км від кордону з РФ. Наше правило – "тихо прийшли і тихо повернулись". Йшли по 7-10 діб, тільки вночі, нога в ногу, без шуму і світла, як зграя вовків. Попереду командир, в нього – компас і карти місцевості, за ним  бійці, всі у спецформі "Горка", що не рветься, і легких берцах. Один в рюкзаку несе міну, воду, хліб. Наступний – міну, воду і ковбасу. Продукти – суха ковбаса, шоколадні батончики, готові каші. Мали біноклі, тепловізори і телефони, щоб на випадок НП зробити дзвінок. Спали ми тільки вдень, на траві, як цигани.

Страшно було завжди, бо заходили дуже далеко, але на завдання кожен виходив тільки з власної волі. Хто сумнівався, того не брали. Часто я згадував дім і своє подвір’я. А там степи позаростали травою до 2 метрів, деколи через бур’яни неможливо було пройти. Пам’ятаю, як зацвіла амброзія, а один з наших мав алергію, то він два тижні плакав, з носа текло, а ліків ніяких. Було все, але не для алергиків.

Ходили в розвідку і взимку, спали на снігу. Новий рік 2016-го я зустрів при 20 градусах морозу. Але було завдання, ми йшли декілька днів, потім дали команду повернутись, і ми з тими мінами назад. Померзли, як пси.

Ще ми знали, що не можна стріляти. Якщо, припустим, на заході диверсійна група потрапляє в засідку й починається бій, то вони підіймають авіацію. Нам пояснили – якщо вистрілиш і засвітишся, то група відразу буде оточена і ніхто не вийде. Навіть, коли засікли, треба відразу "заритися" чи втекти. Інша специфіка.

В нашій групі ніхто не вживав алкоголь, навіть в частині, тому що п`яний виродок з автоматом, який стріляє куди попало – це страшна біда.

Хлопців розстріляли на наших очах – це було пекло

- Найстрашніший день – 4 березня 2016 року, коли загинули наші товариші. Тоді, під Докучаєвськом, вбили Юру Горайського, який до війни був головою Збаразької РДА, і Сашу Хмелярова, йому виповнилось 27 років. Нам дали завдання – стратегічна висота, яку могли захопити бойовики. Ті хлопці йшли першими, в головному дозорі, наткнулися на засідку і прийняли удар. Їх розстріляли в впритул з крупнокаліберного кулемету. Це було за 200 метрів від нас. Наші їх прикривали, дали бій, тоді загинули десятки бойовиків. Ми забрали тіла побратимів, але їх не врятували. Знаєте, ніхто не хотів іти на те завдання. Розуміли, що вже засвічені, бо день перед тим просиділи, але ніхто не дослухався до інтуїції.

Пацани, нас оточили, котлован!

- Донині смішить історія, як наш боєць Псих наробив вночі крику. Він сам з Херсону, класний такий, але дуже нервовий. Отже ніч, лиє дощ, темнота така, що навіть в тепловізорі за 2 м нічого не видно. Ми зупинилися в районі Гранітного, за нами – пацани з "нуля". Псих заступив на варту. Майже всі позасинали. І тут, хвилин за десять він як почав кричати: "Нас оточили! Пацани! Котлован!". Всі підірвалися, не знають, що робити. Потім зрозуміли, що то хтось порухався і зашелестів формою. А може й заєць пробігав. Але Псих мав добрий слух і голос, що аж "сєпари" попросиналися. Тоді ми признали: ну Псих, в тебе дуже точний позивний.

А якось раз ми зловили трактор з причепом, який возив "сєпарам" продукти. Раз проїхав – сміття везе, другий, третій, ну яке може бути сміття, то ж не Львів. Ми його спинили, а під шаром непотребу – коробки з рибою. Червона, оселедці, все, що хочеш. І 200 тисяч готівки у водія. Лінія розмежування – вона ж умовна, от вони й каталися туди–сюди.

Страх дикий, по спині тече, руки трясуться…

- Ви питаєте, як це, закладати міну на території ворога? Все залежить, де саме. Техніку важко підривати, бо вона охоронялася. Зазвичай, місцеві на охороні спали, але кадрові російські – стерегли. Дороги і узбіччя – інша справа. Все робиться вночі і без ліхтарика. Копається ямка, ножичком, шух-шух, ямку вишпортав, землю вибрав, згріб у торбинку, аби не лишати наритого. Потім поставив міну, підривник, закрутив, притрусив сміттям, і "ходу". Страшно, що капець, по спині тече, руки трясуться, але це все займало кілька хвилин – зробили і пішли в інше місце. Пам’ятаю, поставили вночі міну, а зранку мене вітають з днем народження і воно як не рване! Подарунок.

У нашій палатці були "плазма", пралька і Портос

- Там, де ми дислокувались, наша палатка була найліпша: плазмовий телевізор, інтернет, вода, світло, ми купили пральку, поставили газовий балон і плитку. Жили в лісі, на території лісника. Палатка була на 30 осіб, а потім командир дістав ще одну, діряву, і з неї зробили "камбуз". Там ми "тусувалися", смажили картоплю. На вулиці весною садили цибульку. Виховали бойового пса Портоса. Коли ми, тренуючись,  імітували бій, то їхала машина, ми ховалися. Пес дивився на нас, і давай собі – лапами голову закриває і лягає на землю. Словом, ми так облаштувалися, що завидки брали – в палатці позамітав, водичкою скропив, все чистенько, шик і блиск (сміється). А тепер наш командир завів традицію – ми постійно спілкуємся, а на день народження кожному даруємо срібну печатку з логотипом бойової групи. От минулого року зустрічались на 30-річчя командира, приїхала майже вся група. Головне - з наших всі живі.

1 252345e 4574n5s85h ot 1

Повернувся, а тут: і що ти навоював, чи багато заробив?

- Коли повернувся, то люди зустріли дуже "сумно". Неприємно, що до атошників ставляться якось без поваги. Мовляв, був там, а нащо воно тобі, а за кого воював, ну і що навоював, скільки заробив, а тобі землю дали... І це зустрічається дуже часто. При тому багато людей просто ховалися від повісток, і я таких не поважаю. А щоби не перейматися розмовами, нащо і пощо, то з "дурнями" не вступаю в дискусії.

Крім того, після повернення відчувалася "зміна обстановки", десь півроку. Ти звик так, як там – все на нервах, а тут чомусь все "мирне" бісило. Як вийшов з кризи? Роботою. Тепер знаю, коли є певна мета і робота, то дурні думки зникають.

Бізнес ми почали з качок. Купили сотню. Ціле літо годували і нічого не заробили. Що вклали, те й отримали. Ще скубали, все було в пір’ї. Далі, на зустрічі з атошниками, які вже мають бізнес, запропонували поставити теплиці. Будували їх своїми руками. Це була осінь 2017-го. Навесні придумали садити полуниці, але з ними страшна морока. Раптом згадали, що при встановленні теплиць, всі питали: "а то на квіти?". Так ми почали з квітів – троянда еустома. На Рівненщині купили розсаду і добрива. Посадили. Паралельно з дружиною влаштувались до садового центру на роботу, аби знати, що і як росте. Посадили біля хати сад – персики, нектарини, лохина, ожина, ківі, і навіть лаванда. А троянда, то так літом зацвіла – 6 тисяч штук. Шикарні!

Спочатку робили букети і возили на ринок. Ніхто не хотів брати. З горем пополам продали і заробили першу тисячу. Потім на нас вийшли оптовики. Забирали всі квіти, ми почали розширятися. Збудували ще одну теплицю. Грошей бракувало і взяли позику. Купили котел, повністю автоматичний. Він підтримує сталу температуру і нагріває воду для поливу, бочка вміщає тонну. Ще поставили два тепловентелятори і теплу підлогу. Загалом, в нас вийшов сонячний вегетарій. Плюс до всього влаштували крапельний полив. Ми вже посадили тут розсаду салату і базиліку. Коли зберемо ті рослини, посадимо троянду. Буде видно, лиш би родило. А ще ми чекаємо на поповнення, у нас є донечка, і, надіємся, скоро в неї буде сестричка чи братик. Наразі, це секрет.

Якби не пішов воювати, вони були би тут

- Обов`язок чоловіка – захищати сім`ю, територію і країну, де ти живеш. Це наша земля. Якби я не пішов, вороги би були тут. Думаю, щоб війна закінчилась, потрібна політична воля, і щоби діти нардепів опинилися на передовій. Закінчити війну фізично – важко. Коли наступаєш – смертність висока, особливо, коли ворог закопаний, як росіяни, 2 метри в землі, з танками. Не знаю, чи той шмат землі вартує людських втрат. В іншому випадку – все залежить від влади, тиску на РФ з боку Європи і світу, санкції. Наразі, конфлікт заморожений. Але Донбас шкода, бо це не тільки "сєпари". Там теж є нормальні люди, які попали у важку ситуацію. Думаю, рано чи пізно все буде – Україна.

Нагадаємо, Антитерористична операція (скорочено АТО) – сукупність заходів, що проводяться спеціальними урядовими структурами, спрямованих на протидію загрози тероризму. Однак в останні роки цією абревіатурою стали називати збройний конфлікт на сході України.

АТО на сході України почалася 14 квітня 2014 року, коли в.о. президента України Олександр Турчинов підписав Указ президента № 405/2014, в якому говорилося: "Ввести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України "(додається, таємно)".

Джерело: Сьогодні

загрузка...