1 568e6n70s789ho6t4 18 травня Львівщина зустрічала свого загиблого героя – 24-річного морського піхотинця Івана Сакаля. Люди зібралися на площі біля пам'ятника Тарасу Шевченку, щоб вшанувати пам'ять воїна, який віддав життя у війні за Незалежність. Іван Сакаль отримав смертельне поранення в бою на Донбасі ще 1 травня. Незважаючи на всі зусилля медиків, врятувати його не вдалося – і 6 травня, не приходячи до тями, він помер.

Полеглого в бою морпіха поховають на малій батьківщині, в Турківському районі Львівської області.

Війна. Початок

Іван Сакаль народився 27 червня 1994 року в селі Завадівка Турківського району Львівської області. Закінчивши школу, вступив до Самбірського технікуму економіки та інформатики на спеціальність "Програмна інженерія". З 2013 року продовжив вчитися за цією спеціальністю у Тернопільському національному економічному університеті – на заочній формі навчання.

З початком російської агресії у червні 2014-го Іван підписав контракт із ЗСУ. І майже одразу вирушив на фронт.

Спочатку проходив військову службу в 56-й комендатурі охорони та обслуговування ВМС, а з 2015 року перевівся у 137-й батальйон морської піхоти. На момент загибелі старший сержант Сакаль очолював взвод розвідки 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Тарас Чмут, колишній командир розвідвхводу, в якому служив Іван Сакаль, і його близький друг згадує:

"Ми з Ванею познайомилися взимку 2016-го, в Миколаєві, на першому британському курсі підготовки для молодших сержантів. Він тоді вже служив у 137-му батальйоні морської піхоти. Навесні я перевівся до них у розвідвзод – і ми служили разом. Я був командиром взводу, а він – моїм заступником, старшим сержантом взводу. Пройшов декілька курсів підготовки з британськими інструкторами, брав участь у міжнародних навчаннях Sea Breeze-2016, мав досить багато різних нагород... Ваня був спокійним, тихим, врівноваженим і розумним. Незважаючи на молодість, якісно виконував службові обов'язки і всі поставлені завдання. На нього можна було повністю покластися – і не думати, що щось буде не виконано, зроблено не так або з проблемами. З ним було дуже комфортно працювати. Він був справжнім командиром. І перебував на своїй посаді. Я вважаю, що Ваня був об'єктивним і справедливим прикладом для особового складу. Зразком сержанта морської піхоти – у всіх відношеннях: за фізичною підготовкою, рівнем знань, володінням навичками і вміннями".

За час служби у Івана Сакаля було три ротації в зону АТО. Перша – в 2014-15 роках у складі РТГр морської піхоти: Широкине, Павлопіль, Талаківка, Гнутове. Друга ротація – в районі Чемарлика. Загинув боєць під час третьої ротації.

"Людина мала свої переконання – правильні, щирі. Службу він ніколи не сприймав як просто роботу. Ніколи не мріяв про військову кар'єру. Та коли в Україну прийшла війна – він пішов захищати свою країну. Як і всі ми... Коли у вересні 2017-го мій контракт закінчився, йому до завершення контракту залишалося десь два місяці, або й менше. Спочатку він теж не збирався підписувати новий контракт. Але потім передумав. І я умовив його прийняти посаду командира взводу. Він говорив, що вирішив підписати контракт і побути ще одну ротацію, а після – звільнитися за станом здоров'я. Але захід у АТО затягнувся – на Донбас вони зайшли аж через рік. Вані до завершення трирічного контракту залишалося не більше року. Вони зайшли у місцевість трохи вище за картою, ніж стояли до цього. На новому місці розвідці було де походити і що робити. Він розповідав, що вони дуже активно там почали працювати. Багато чого робили. Все обіцяв: "Потім відео покажу, фотки скину". Під час однієї з таких класичних для розвідки операцій Ваня загинув.

Ми розмовляли по телефону того дня. Перекинулися декількома словами. А після Ваня сказав, що готується до виходу – і запропонував зідзвонитися увечері. Але – не судилося", – говорить Чмут.

2 5478e8e9n579s46ho3t 1

Останній бій

Останній бій Івана Сакаля відбувся 1 травня. Вночі під прикриттям туману ворожа група диверсантів намагалася непоміченою перейти смугу забезпечення навпроти українських позицій поблизу села Миколаївка Волноваського району Донецької області. Бійці, які несли бойове чергування на спостережному посту, переміщення противника помітили – і відкрили вогонь. На допомогу морським піхотинцям підійшла резервна група Сакаля. Вона почала переслідувати бойовиків.

"Для прикриття відступаючих диверсантів, противник почав обстріл нашої групи з крупнокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. Під час бою один із наших воїнів зник. У районі негайно розпочала роботу група пошуку та евакуації. Водночас командування бригади морської піхоти звернулося до міжнародних спостерігачів щодо встановлення режиму припинення вогню на цій ділянці. Однак ворог на поступки не пішов та продовжував обстріли, завадивши цим провести ретельний пошук зниклого бійця", – йдеться в офіційному повідомленні 35-ї ОБМП.

"Це були бойові дії на ближніх дистанціях. Вони виконували одне із завдань розвідки. У тому бою потенційно загинуло двоє. Ваня – після важкого поранення. І ще один сержант. Його тіла поки немає, він числиться безвісти зниклим, але надія на те, що йому вдалося вижити – вкрай мала", – розповідає OBOZREVATEL Тарас Чмут.

Офіційно ім'я зниклого безвісти бійця досі не повідомляється. Однак неофіційна інформація про зниклого воїна вже просочилася в ЗМІ: це житель Одеської області, який пішов на фронт одразу після трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року – спочатку в складі одного з добробатів, пізніше – служив за контрактом у ЗСУ. Сепаратистські ресурси досить швидко після бою заявили, що морський піхотинець загинув і що його тіло перебуває в одному з моргів на окупованій території. Командування бригади зараз докладає всіх зусиль для ідентифікації тіла, про яке повідомляла сторона противника. І веде переговори щодо повернення тіла загиблого воїна додому – якщо підтвердиться, що він дійсно загинув.

Другий побратим Івана Сакаля у тому бою отримав поранення в ногу. Зараз його життю нічого не загрожує.

А ось поранення Івана виявилося набагато серйознішим. Куля калібру 7,62 мм увійшла в праву виличну область, вийшла через ліву лопаткову, вразивши на своєму шляху всі життєво важливі органи. Боєць упав у кому. Кращі реаніматологи та хірурги обласної лікарні імені Мечникова в Дніпрі 5 діб боролися за життя Івана. Провели декілька складних операцій і підтримували життєві функції організму воїна високими дозами сильнодіючих препаратів.

Але всі зусилля виявилися марними. 6 травня о 10:45 серце героя зупинилося.

У Івана залишилися батьки і молодший брат Михайло – також ветеран АТО, який воював у 24-й окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Обидва брати на війну вирушили майже в один час.

Але повернутися додому живим пощастило лише одному з них.

загрузка...