Пам’яткоохоронці вимагають створення департаменту охорони культурної спадщини Львівської ОДА та відновлення Державного історико-архітектурного заповідника у Львові, щоб зберегти пам’ятки, які ще не встигли понищити горе-інвестори.
За збереження об’єктів культурної спадщини Львівщини — регіону, де пам’яток є чи не найбільше у всій Україні — відповідає маленький структурний підрозділ у Львівській ОДА — відділ охорони історичних пам’яток, в якому працює всього декілька осіб. Очевидно, що цілком і повністю проконтролювати ситуацію з пам’ятками, забезпечити належну їх охорону та хоча б промоніторити їх загальний стан ці люди фізично не можуть. Водночас у Львівській ОДА, очевидно, не подумавши, замість створити департамент охорони спадщини торік поспішили скасувати Державний історико-архітектурний заповідник у Львові, без якого історичний Львів рано чи пізно таки ризикує опинитися поза списком спадщини ЮНЕСКО.
Ліквідували — тепер відновлюйте
Минулого тижня депутатська комісія з питань культури, історико-культурної спадщини, туризму, духовного відродження та засобів масової інформації Львівської облради звернулась до голови Львівської ОДА Олега Синютки з проханням створити управління охорони культурної спадщини у складі департаменту архітектури. Як зазначив у коментарі ІА ZIK голова комісії Юрій Візняк, Львівщина має дуже багато об’єктів культурної спадщини. «Ми вважаємо, що відділ на цьому етапі, де працює 2-3 людини, не повною мірою здатен вирішити проблемні питання, які виникають у частині реалізації програми охорони та збереження культурної спадщини», — наголосив депутат.
Управління охорони культурної спадщини у Львівській ОДА було, проте у зв’язку зі структурною реформою з 1 січня 2013 року його ліквідували. Натомість за розпорядженням тодішнього голови ЛОДА Михайла Костюка утворили Департамент з питань культури, охорони культурної спадщини та культурних цінностей. Згодом і його реформували, а наглядати за пам’ятками області залишився лише відділ охорони історичних пам’яток. Голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк переконаний, Львівщина є областю, яка найбільше насичена пам’ятками у всій Україні, тому в структурі Львівської ОДА повинен існувати не просто відділ, а цілий департамент, який мав би належний штат та міг би гідно опікуватися культурною спадщиною області. «Кожен район чи містечко у Львівській області має ті чи інші пам’ятки, які треба зберегти. У самому тільки Львові їх є понад 2000, а скільки в районах…, — каже пам’яткоохоронець. — Відділ охорони історичних пам’яток у Львівській ОДА діє при департаменті архітектури — а це категорично неправильно. Адже архітектура та охорона культурної спадщини дуже часто є між собою антагоністами. Департамент архітектури прагне будувати нове, а орган охорони культурної спадщини прагне дотримуватись закону про збереження цієї спадщини, відтак зберігати ті пам’ятки, які у нас є. Виникає конфлікт інтересів. Крім того, дві чи три людини фізично неспроможні осягнути роботу, яка покладена на них, як би фахово вони не працювали. Ці люди фактично є статистами, вони не можуть навіть робити моніторинг стану пам’яток. Вони не можуть ані проконтролювати виконання якихось робіт, ані відстежити стан пам’яток, ані організувати роботу зі збереження чи реставрації цих пам’яток».
А яка система в Польщі?
За словами Андрія Салюка, критична ситуація зі станом пам’яток архітектури та їхнім збереженням виникла через дірки в законодавстві, які ніхто не береться «залатати», а також через байдужість чиновників, які іноді «не бачать», що відбувається під їхнім носом. Натомість за кордоном пам’ятки в цілковитій безпеці, адже там дуже чітко продумана структура органів управління та їхніх повноважень. Для прикладу, в деяких воєводствах сусідньої Польщі культурну спадщину охороняє служба зі СТА людей!
«У сусідній Польщі, — каже Андрій Салюк, — механізм охорони культурної спадщини відточений дуже добре. Є так званий воєводський консерватор (воєводство — рівень нашої обласної адміністрації), який має власну службу. В штаті цієї служби — від 40 до 100 людей. Існує також посада генерального консерватора, який є заступником міністра культури, і він провадить роботу з формування пам’яткоохоронної політики. Всі повноваження, вся вага рішень та компетентності з реалізації загальнонаціональної програми та закону з охорони культурної спадщини покладена на воєводського консерватора. Служба воєводського консерватора надає дозволи на проведення тих чи інших реставраційних робіт на пам’ятках. Призначається інспектор, що контролює виконання цих робіт. У випадку, якщо він бачить, що щось відбувається не за узгодженим планом та програмою, він має право прийти на цей об’єкт у будь-який час, і інвестор, що проводить роботи, не може його не пустити. Якщо ж інспектора не пускають, він просто обпечатує об’єкт, так само робить, якщо роботи йдуть неправильно. Якби хтось ризикнув проігнорувати зупинку робіт та обпечатання об’єкту, на нього чекає кримінальна відповідальність. Тобто це справді орган управління культурною спадщиною, який має реальну владу, тому там об’єкти культурної спадщини у зовсім іншому стані».
Пам’ятки міста теж під прицілом
5 травня 2015 року ліквідували Державний історико-архітектурний заповідник у Львові, через що пам’ятки міста стали повністю беззахисні. Не дивно, що факти руйнування культурної спадщини та незаконних будівництв у зоні ЮНЕСКО вже давно нікого не дивують. Львову перманентно погрожують вилученням зі списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. «Державний історико-архітектурний заповідник — державна інституція, що має відповідний статус, та орган охорони та управління пам’ятками. Він дав би можливість забезпечити належне збереження об’єктів культурної спадщини на території заповідника. А оскільки територія державного історико-архітектурного заповідника у Львові приблизно збігається з територією пам’ятки ЮНЕСКО, це дало б змогу краще оберігати і саму пам’ятку ЮНЕСКО. Думаю, що багатьох проблемних тем, які тепер виникли зі збереженням пам’яток у центральній частині Львова, не було б, якби у нас діяв заповідник», — зазначив у коментарі «Ратуші» Андрій Салюк. Громадські діячі підготували до Президента та народних обранців звернення з проханням анулювати рішення ОДА про скасування заповідника. «Станом на листопад 1997р. у Львові понад 2000 будівель перебували на державному обліку як пам’ятки історії та культури. На тепер зареєстровано лише 20 пам’яток національного значення та 16 місцевого значення. Це яскраво ілюструє бездіяльність центральних і місцевих органів охорони культурної спадщини… Значних зусиль докладено державою Україна, щоб внести Львів у Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і з якою легкістю місцеві посадовці руйнують те, що будувалось віками, нехтуючи думкою львів’ян, для яких зберегти свою спадщину є найвищою цінністю, яку вони передають наступним поколінням, — йдеться у зверненні. — Активні дії Львівської міської ради щодо відчуження речових прав на пам’ятки історії супроводжувались допомогою Львівської ОДА та мовчазною згодою Міністерства культури та Кабінету Міністрів України».
Як пояснив Андрій Салюк, колізія полягає в тому, що в 2000 році ухвалили новий Закон про охорону культурної спадщини, який передбачав створення Державного реєстру пам’яток. У перехідних положеннях зазначили, що пам’ятки, внесені до переліку, залишаються пам’ятками, але треба зробити паспорт об’єкта, потрібну документацію, щоб належним чином внести пам’ятку в реєстр. За цей час із 2000 року до реєстру внесли таким чином лише 36 об’єктів-пам’яток. Всі решта де-юре залишились без юридичного захисту. «Якщо виникає судовий розгляд щодо тієї чи іншої пам’ятки, суд бере до уваги тільки в тих випадках, якщо об’єкт внесений до реєстру. Коли ми наполягаємо, що той чи інший об’єкт є в переліку пам’яток, то не кожен суддя на це зважає, — додав він. — Якби був заповідник, то всі пам’ятки з переліку мали б паспорти та всі потрібні документи».
Уляна ДЕПУТОВИЧ, Ратуша
