Образ Богоматері з Ісусом з’явився нізвідки на старому дубі в лісі по дорозі в Жидачів. “Ченстоховою на кресах” – так поляки до війни називали Кохавину, навіть було залізничне сполучення Краків-Кохавина. Зараз на карті України ви не знайдете села Кохавина, тепер це частина смт Гніздичів Жидачівського району, пише краєзнавчо-туристичний портал "Край".
Досі назву села пам’ятають через легенду про появу близько 400 років тому в місцині чудотворної ікони Матері Божої. Відтоді Кохавина стала місцем паломництва багатьох християн. На честь Богородиці в селі збудували костел, що досі зберігся, і в якому проводять богослужіння. Опікуються святинею монахи-редемптористи. Зараз, колись польський костел, є монастирською церквою Покрови Пресвятої Богородиці.
Дістатися зі Львова в Кохавину не так уже і важко. Маршруткою їдемо до Жидачева, а звідти головне встигнути на автобус до Гніздичtвf. По дорозі здалеку видно готичний шпиль кохавинського костелу. Під’їжджаємо до брами – усе відчинено, заходимо на територію. Посеред подвір’я височить могутній храм, наразі не зруйнований дощенту часом і людьми. Праворуч – невелика триповерхова будівля – власне монастир св. Герарда оо. Редемптористів.
Підходимо ближче до храму – видно і доволі глибокі тріщини, і обвалені, зруйновані стіни. Всередині картина не краща – де-не-де пробивається настінний розпис, внутрішній орнамент поруйнований. Чудотворна ікона розміщена у храмі в бічному вівтарі. Але це, на жаль, лише копія, привезена 2000 року з Польщі. Оригінал після приходу радянської влади забрали поляки. Але місцеві люди і священики переконані, що навіть копія має чудотворну силу..
Серед лісу – ікона
У вівтарі також бачимо малюнок, що ілюструє появу ікони в Кохавині. За легендою, 1646 року дідичка села Руда Анна Воянковська їхала до Жидачева через Кохавинський ліс. Раптом карета зупинилася. Виглянувши з неї, Анна Воянковська побачила вражаючу картину – четверо коней впало на коліна і вдивлялися у незвичне світло. Воно лилося від двох палаючих свічок, а між ними на старому дуплавому дубі виднілася ікона Матері Божої з Дитятком Ісусом на лівій руці. Анна відразу повернулася в Руду, щоби сповістити парафіяльного священика про це диво.
Ніхто не знає, хто намалював образ і помістив його на старому дубі. Ікона була написана на дубовій, гарно обробленій дошці, розміром – 56см на 82 см. Знизу, під власне образом, напис латинською мовою «О, Мати Божа, вибрана Ти є наша пряма дорога (до Господа)». Напис відтворений і в копії ікони.
Після виявлення ікони її хотіли передати до парафіяльного храму села Руда. За легендами, три рази вірні хотіли перенести образ до храму, але безрезультатно: наступного ранку він знову з’являвся на тому самому дубі, де його побачили вперше. Аж через 34 роки, 1680-го, нащадки гетьмана Івана Виговського Євстахій Виговський з дружиною Терезою пожертвували кошти на побудову каплиці. Туди ж із дозволу Львівського архієпископа Константина Ліпського і було з усіма почестями перенесено ікону. Капличка стала першим пристановищем цього образу.
Саме місце, де з’явилася ікона, розташоване трохи далі від храму. Треба пройти стежкою кілька метрів. Зараз там немає дубів, а кілька ялинок, що утворюють ніби скверик. Також поруч із капличкою, на місці об’явлення – колодязь із цілющою смачною водою. Над колодязем теж розміщена копія чудотворної ікони.
Будівництво храму
Слава про чудотворну ікону облетіла не тільки Галичну, а й усю Річ Посполиту, кількість паломників збільшувалась і на початку XVIII століття шляхтич села Руда Костнятин із родини Виговських побудував дерев’яний костел, а також будинок для пароха і монахів. Ікону було перенесено з каплички у костел. Першим кохавинським парохом став отець Слівінський. Проте недовго він там душпастирював. Дослідниця історії села Кохавино Уляна Лях пише, що 1747 року фундатор Виговський запросив до села отців кармелітів і передав частину землі їм у довічне користування. Та з плином часу і дерев’яний костел не зміг уміщувати усіх прихожан. Відтак, 1861 року отець Євгеній Петруський оголосив про проект нового храму й інтенсивно почав збирати кошти на мурований костел. У церковній хроніці зафіксовано, що костел вирішено будувати в романському стилі.
Як тільки не збирали гроші на нову святиню: пожертви прихожан, продаж церковної літератури. Але все одно коштів не вистачало, і Кохавинська парафія занепадала. Навіть продавали чудові старі дуби, що належали церковній громаді. За виручені кошти – шість тисяч корон – вимурували майже до рівня вікон стіни костелу. Але далі продавати вже не було чого, тому кілька років нічим не накриті стіни так і стояли. Аж допоки графиня Голевська не пожертвувала 5 тис. злотих на дах храму.
Будівництво продовжили, але дуже і дуже повільно. Так тривало доки адміністратором парафії не було назначено молодого священика Яна Тшопінського, вікарія з Кам’янки. Хронікери описують, що Тшопінський застав парафію в дуже жалюгідному стані: мало людей на літургіях, пияцтво по корчмах, грабіжництво, недобудований і нікому не потрібний храм. Для навернення людей знову до віри пастир Тшопінський запрошує отців єзуїтів. А сам починає займатися закінченням будови костелу.
У 1894 році був освячений новий костел, побудований у поєднанні стилів романтизму і неоготики. Він містить типову французьку високу вежу, простір для вірних із бічними навами і святилище. Фасад святині становить вежа з двома бічними навами, по боках – колоноподібні виступи прикрашені пілястрами, а зверху – скульптури святих апостолів Петра і Павла. Вежа містила два балкони і годинник. Усередині також був орган, який везли аж із Сілезії. Архітектуру храму вважають взірцем неороманського стилю, який був поширений у Західній Європі в ХІХ столітті. Також унікальну цінність мають сецесійні розписи, що прикрашають всередині склепіння та стіни храму. Більшість з них – зображення херувимів та Діви Марії. «Бачите, – пояснює отець Петро, – у костелі навіть розписи свідчать, що покровителька храму – Пресвята Діва Марія». Створював їх у 1928-29 роках відомий польський художник українського походження, професор Промислової школи у Львові Юліан Крупський.
Під час урочистостей з нагоди освячення храму в Кохавині зібралося понад 3 тисячі вірних українського, польського та вірменського обрядів. У «Церковній газеті» публікували, коли ікону Пресвятої Богородиці переносили зі старого храму в новий, люди плакали, адже їм шкода було, що Богородиця покидає своє звичне житло.
Та на початку XX століття храм знову розширюють, бо споруда не могла вміщати усіх прихожан. Розширено церкву і бічні каплиці, храм набуває форми хреста. Оскільки кількість паломників збільшувалася, отець Ян Тшопінський побачив потребу побудови дому для прочан. Його збудували поруч із костелом і називався він «Гостинний дім під Покровом Ангела Хоронителя».
Як пише Уляна Лях, отець Ян Тшопінський збирав інформацію про зцілення людей і настільки був переконаний у надзвичайних можливостях ікони, що відправив до львівського Архиєпископа Йосифа Більшевського делегацію з проханням коронації образу. 15 серпня 1912 року на день коронації ікони прибуло 100 тисяч паломників. Для обряду коронування виготовили корони із золота найвищої проби, оздоблені дорогоцінним камінням.
Світові війни і радянська влада
Під час Першої світової війни Кохавина стала місцем притулку австрійських гарнізонів і втікачів зі Східної України. Після війни старенький і немічний отець Ян Тшопінський надалі опікується святинею. У своєму заповіті він написав, що після його смерті «адміністорами парафії стають отці єзуїти». У 1931 році отець Тшопінський помирає, його поховано з південно-західного боку храму. Єзуїти активно взялися за церковне життя, та на заваді стала Друга світова війна. Наприкінці 1943 року військовий фронт наблизився до Кохавини. «Мені розповідали старі люди, що німці з даху костелу стріляли по людях, а потім злізли, сіли в мотоцикл і втекли», – розповідає мешканець Гніздичева Володимир.
Щоб зберегти від руйнації чудотворну ікону, отці єзуїти зробили копію з імітованими сукнею і коронами та помістили її у вівтарі. А саму ікону вивезли в польське місто Глівіце, в костел св. Бартоломея, а потім побудували там же новий костел. Ніхто з прихожан не здогадувався про заміну. У Польщі Кохавинська Богоматір перебуває і досі.
У 1946 році останній настоятель храму Йосиф Пєцух, ховаючись від арештів, покинув парафію. Радянська влада закрила костел і передала його колгоспу. Хрест із вежі звалили, а костел почав виконувати функцію зерносховища, льонопункту. У святе місце заїжджала важка техніка, стояла худоба. Від недогляду почав протікати дах, більшовики навіть хотіли повалити вежу храму, та вона витримала натиск колгоспної техніки. З вежі тільки зняли годинник і передали його до Жидачівського історичного музею. Не пошкодували «совєти» навіть криниці зі святою водою – засипали її сміттям і занедбали, а капличку, де зберігалася спочатку ікона, закрили.
Отці редемптористи
У 1960 році Кохавину було приєднано до Гніздичева, і утворилась одна парафія. Відтак, після розвалу Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності опікуватися храмом у Кохавині-Гніздичеві почали отці Чину Найсвятішого Ізбавителя чи редемптористи (redemptor – лат. «відкупитель»).
Однак уперше редемптористи побували тут ще 1903 року на запрошення отця Яна Тшопінського для проведення місії.
У жовтні 1991 року костел став греко-католицьким. На базі монастиря святого Герарда створено новіціят – духовний вишкіл, що готує молодих монахів до надання довічного обіту та подальшого навчання в семінарії.
Тут, де зараз власне монастир – був першопочатково сиротинець. Його відкрили 1903 року і спочатку тут проживало 14 дітей. Після війни – це була школа-інтернат для дітей з особливими потребами, однак потім її перенесли до села Лівчиці.
Зараз у монастирі є своє господарство – кілька корів, свиней, а також пасіка. Побут у небагатьох монахів строгий: молитви і праця. На території є невеличке футбольне поле. Отець Петро каже, час від часу монахи проводять заняття із дітьми, організовують духовні повчання – реколекції, а також різні ігри.
Зараз у монастирському приміщенні проводять ремонтні роботи. Приведено до порядку монастирську територію. Редемптористи вичистили власними силами і облагородили криницю із святою водою. Знайшли там і кілька гранат. До речі, жодна з них не вибухнула. На серйозний ремонт коштів не вистачає. За попередніми підрахунками, у реставрацію храму треба вкласти близько 1 мільйона доларів.
В 2011 році костел занесено до реєстру пам’яток архітектури.
Дива Кохавинської ікони
П’ятдесятирічний Зигмунд Лясота Калінський з Жидачева розповів, що бачив у капличці дивне світло навколо образу, хоча каплиця зовні була замкнена і жодна свічка там не горіла.
Катерина Блаткевич із сала Руда розповіла про чудесне воскресіння свого вже холодного 7-денного немовляти, яке вона випадково задушила вночі своїм тілом, міцно заснувши.
74-річний хорунжий К. Виговський казав, що завдяки опіці Богородиці він із семи воєн вийшов без поранень.
Казимир Смоленський із Крупська свідчив про загоєння ран на ногах, які довгий час не міг вилікувати.
Анатолій Ропачевський зі Стрия свідчив про чудотворне одужання його сина, що хворів на важку форму віспи.
Після цих свідчень комісія на чолі Львівського архієпископа Ігната Вижицького 1755 року проголосила Кохавинську ікону чудотворною.
Як добратись зі Львова
Автобусом
Автобуси зі Львова до Гніздичова відправляються з автовокзалу (6 автобусів в день, розклад дивитись тут).
Автомобілем
Їхати трасою Київ-Чоп до Розвадова, далі звернути на Жидачів. У Жидачеві повернути на Гніздичів.Відстань від Львова – 70 км.
