Мало хто з львів’ян не знає вул. Володимира Великого. Більше того, завдяки щільній багатоповерховій забудові можемо бути певні, що частина з наших читачів мешкає на цій вулиці чи в її околицях. Та чи багато знають історію цієї важливої транспортної артерії Львова. А історія її, хоч і порівняно коротка, однак має дещо цікаве.
Історія сучасної вулиці Володимира Великого є доволі короткою. В тих обрисах, що звичні нам сьогодні вулиця сформувалась аж на межі 1960-1970 рр. Адміністративно вона виникла не набагато швидше – в 1946 році та називалась тоді вулицею Артема на честь більшовика Федора Сергєєва – засновника так званої Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Та більш давньою є передісторія вул. Володимира Великого, що занурюється ще в 19 ст.
Два століття тому, тобто в 19 ст., розміри міста Львова були в кілька разів меншими за сьогоднішні. Територія ж сучасної вул. Володимира Великого в той час належала не місту, а аж двом селам. Частина від вул. Кульпарківської до вул. Кн. Ольги припадала на село Кульпарків, а друга половина – на уже й забуте сьогодні село Липники. Якщо про історію першого села до 19 ст. ми маємо хоч якусь інформацію, то про Липники жодної.
Наприкінці 19 ст. розвитку Кульпаркова посприяло спорудження закладу для душевнохворих. Поява такої великої інституції потягнула за собою значну кількість робочих місць, що призвело до збільшення населення села та його розбудови. Логічно, що нові будинки мали б з’являтись неподалік лікарні, а вуличка, яку вони почали формувати звалася досить банально – До закладу. В багатьох статтях можна зустріти інформацію, що саме так колись звалась вул. Володимира Великого. Це правла, але лише частково. Якщо співставити мапи сторічної давнини з сьогоднішніми, то помітно, що обриси вулиці До закладу більше збігаються з вул. Перфецького, аніж з вул. Володимира Великого.
З часом вулиця розросталась. І вже на початок 20 ст. вона простягалась до сучасного перехрестя з вул. Кн. Ольги. Від будинків тих часів сьогодні не залишилось і сліду. Про минувшину вулиці нагадують лиш два пам’ятні знаки. Один – на перехресті з вул. Симоненка розповідає про те, що колись тут був цвинтар. На багатьох мапах це кладовище позначається як Закладове, тобто на ньому ховали померлих в психіатричній лікарні. Однак це ще одна неточність, оскільки це було фактично звичайне сільське кладовище села Кульпарків, а потім функціонувало як одне з Львівських кладовищ. Найвідомішим із похованих на цьому цвинтарі, мабуть, слід вважати єпископа Миколу Чарнецького. У 1973 році кладовище було знищено за допомогою танків. Могилу ж єпископа завчасно було перенесено на Личаківський некрополь.
Другий пам’ятний знак, що позаду магазину «Океан», присвячений церкві Введення. Її було зведено у 1926-1927 рр. за проектом Людомила Гюрковича як костел Марії Магдалени. Конфесію храм змінив з приходом радянської влади. Ця ж влада зруйнувала святиню танком в 1973 році.
Усі інші будинки та об’єкти, що знаходяться на вул. Володимира Великого фактично є продуктами радянської епохи. Хоча простягатись від Кульпарківської аж до Стрийської вулиця почала ще в 1930-х рр., коли Кульпарків став частиною Львова. У 1946 році вулиця, як уже згадувалось, почала називатись вул. Артема. Хоча ще на мапах 1947 року позначено село Липники. До речі, залишки цього села ще донедавна можна було спостерігати по вулиці Янева, що веде до стадіону «Динамо».
Фактично ж, радянська влада взялася за розбудову вулиці Артема аж наприкінці 60-х рр., коли почав формуватись житловий масив «Південний». У 1973 році, коли було знесено кладовище, церкву та приватні будинки вулиця дещо змінила свої обриси. Нову дорогу було прокладено прямолінійно, а на місці старої сформувалась вул. Перфецького.
В 1970-х роках закладено парк «30-річчя звільнення Львова» зі ставком, знаний зараз як парк «Горіховий гай», а в 1978 році на його території відкрито дитячий кінотеатр «Орлятко». В тому ж році збудовано найвищу будівлю вулиці – будинок преси, іменований зараз великими літерами «Вільна Україна». Наприкінці 1980-х на розі з вулицею Княгині Ольги збудували найбільший за площею на той час в УРСР «Новий ЦУМ». Магазин «Океан», який завдяки своїй мозаїці є своєрідною родзинкою вулиці, постав у 1982 році.
Володимир ПРОКОПІВ, Фотографії старого Львова
