HITLER PUTSCH 1923 2
Штурмовики SA виїжджають на захоплення об'єктів
На початку 1920-х років політична ситуація в Баварії кардинально відрізнялася від тої, яка склалася на решті території Німеччини.

Після ліквідації “радянської республіки” за допомогою добровольчих “фрайкорів” у травні 1919 року до влади прийшов коаліційний уряд представників соціал-демократичної та католицької Баварської народної партії. Дестабілізація нормального протікання політичних процесів, пов’язана із путчем Каппа—Люттвіца в Берліні, призвела до того, що баварське командування збройних сил 14 березня 1920 року здійснило мирний переворот і призначило тимчасовим райхскомісаром авторитетного консервативного політика Г.фон Кара. Численні загони місцевої самооборони, що складалися з селян та буржуазії, за підтримки райхсверу формували сильне народне ополчення, яке гарантувало придушення всіх виявів лівого радикалізму. У цьому середовищі культивувалися ідеї федералізації Німеччини та створення Баварської держави з монархічним правлінням на чолі із династією Віттельсбахів. Після протесту військових інстанцій держав Антанти мюнхенський уряд під тиском з Берліна змушений був розпустити загони місцевої самооборони Баварії наприкінці червня 1921 року. Однак менш численні законспіровані організації з сильним політичним прикриттям продовжували діяти на території Баварії і надалі.

Після путчу Каппа-Люттвіца  діяльність “добровольчих корпусів” на всій території держави було офіційно припинено, але баварський уряд не виконав вказівки федерального уряду, після чого Мюнхен став місцем концентрації заборонених по всій Німеччині “фрайкорів”. До регіону було перекинуто ряд формувань, які відзначились участю в локальних конфліктах, на зразок “Бригади Ерхардта” і “фрайкору Россбаха”. За матеріально-технічної підтримки командування райхсверу, що намагалося таємно зберегти військовий потенціал на випадок інтервенції західних союзників, і організаційного сприяння деяких фінансово-промислових груп, відбувалася консервація сил, які надійно зарекомендували себе під час громадянської війни 1918—1920 років. Важливу роль у цих процесах відігравав колишній капітан баварської королівської армії Е.Рьом, який брав участь в боях за Мюнхен у складі “фрайкору фон Еппа”.

Bundesarchiv Bild 102 16742 Erich Ludendorff mit Adolf Hitler
А Гітлер та генерал Е. фон Людендорф
Після трансформації “фрайкору” в регулярну бригаду райхсверу Рьом опинився під протекцією генерала фон Еппа в адміністрації баварського військового округу, де зайняв посаду начальника відділу озброєння і постачання, а пізніше став начальником штабу комендатури Мюнхена. На додачу до прямих службових обов’язків у компетенцію Е.Рьома входило створення таємних складів зі зброєю для добровольчих формувань самооборони і підтримка контактів із націонал-патріотичними воєнізованими організаціями. Протягом деякого часу він був членом низки націонал-радикальних політичних організацій, пізніше долучився до Німецької робітничої партії, яка  стала попередницею NSDAP, але, не обмежившись цим, Рьом став лідером заснованої в Нюрнбергу власної воєнізованої організації “Прапор Райху” (“Reichsflagge”). Широка мережа контактів Рьома з представниками райхсверу, сил безпеки, місцевої самооборони і воєнізованих організацій забезпечувала йому впливові позиції серед політичної еліти баварської столиці.

Влітку 1923 року на фоні поглиблення кризових процесів в Німеччині (соціально-економічний колапс, спричинений гіперінфляцією і крахом політики пасивного опору окупації Рурської області) в Баварії викристалізувалися дві кардинально протилежні тенденції у стратегії, обраної середовищем воєнізованих організацій. З одного боку існував блок “синьо-білих” баварських сепаратистів (популярний баварський політик О.Піттінгер і його парамілітарний союз, принц Рупрехт, частина баварського уряду), з іншого боку виділявся радикальний альянс під проводом легендарного генерала часу першої світової війни Е. фон Людендорфа (угруповання офіцерів Е.Рьома, “Прапор райху”, “Союз Оберланд”, націонал-соціалістичні штурмові загони SA), який розглядав Баварію як плацдарм для “походу на Берлін” і встановлення нового уряду. Власне кажучи, інтегрування націонал-соціалістичних штурмових загонів у  коаліцію фон Людендорфа відбувалося незалежно від позиції А.Гітлера через колосальний престиж генерала у націонал-патріотичному середовищі.

На святкуванні “Німецького дня” в Нюрнберзі 2 вересня 1923 року, де виступав Е. фон Людендорф, зібралося близько 100000 осіб, серед яких було 3000 представників штурмових загонів SA, “Союзу Оберланд” і “Прапору райху”. Для реалізації спільної політики вказані організації об’єднались у “Німецький бойовий союз” (“Deutschen Kampfbund”), військовим керівником якого став довірений представник фон Людендорфа підполковник Г.Крібель, а керуючим справами—представник NSDAP М.Е. фон Шойбнер-Ріхтер. Завдяки наполяганням Е.Рьома, який хотів компенсувати своєму особистому другові А.Гітлеру його підпорядковане становище, 25 вересня 1923 року відбулась нарада лідерів союзу. На нараду прибули Г.Крібель, лідер “Прапора райху” А.Хайсс, керівник “Союзу Оберланд” Ф.Вебер, командир SA Г.Ґьорінг, лідери NSDAP А.Гітлер і М.Шойбнер-Ріхтер. Обрання Гітлера політичним лідером “Німецького бойового союзу” узгоджувалось з рішенням Рьома вийти з-під контролю райхсверу і розпочати активні наступальні дії з метою здобуття політичної влади.

24 вересня 1923 рок в Берліні уряд Г. Штреземана оголосив припинення кампанії пасивного опору населення проти франко-бельгійських окупантів у вугільно-металургійній Рурській області (західний німецький Донбас !). Патріотично  налаштовані громадяни та політичні сили однозначно розцінили це як зраду національних інтересів, що спровокувало наростання революційних тенденцій по всій Німеччині. В Баварії 26 вересня уряд О. фон Кніллінга призначив Г.фон Кара генеральним державним комісаром із надзвичайними повноваженнями, після чого останній призупинив відрахування у федеральний бюджет, вивів 7-му баварську дивізію із підпорядкування Берліна і дозволив харизматичному лідеру праворадикалів Г.Ерхардту організувати “прикордонну сторожу” для захисту територіальних меж регіону. 27 вересня 1923 року райхспрезидент Ф.Еберт запровадив на всій території Німеччини надзвичайний стан і тимчасово передав всю повноту виконавчої влади міністру райхсверу Гесслеру, що здійснював свої повноваження через командуючих військовими округами.

Однак в Баварії командувач 7-го військового округу генерал О. фон Лоссов оголосив про підпорядкування виключно генеральному комісару Баварії Г. фон Кару, тож після такого демаршу та відмови фон Лоссова та фон Кара впровадити на території Баварії заборону на вихід у світ націонал-соціалістичної газети “Völkischer Beobachter” міністр райхсверу 20 жовтня 1923 року відправив генерала фон Лоссова у відставку. Відтак місцевий баварський уряд О. фон Кніллінга призначив фон Лоссова командувачем збройними силами на території Баварії. Тим часом у Райнській області і Пфальці розвинулись серйозні сепаратистські рухи, в Тюрінгії та Саксонії до влади прийшли коаліційні уряди комуністів і соціал-демократів, у фортецях Кюстрін і Шпандау 1 жовтня спалахнув путч “чорного райхсверу”—таємних військових частин, які майор Б.Бухрукер повів на Берлін, але був зупинений регулярними підрозділами. Впродовж жовтня 1923 року відбувалися великі маневри баварських підрозділів райхсверу, які готувалися, мобілізувавши сили парамілітарних формувань, перейти до активних дій відповідно до обставин. Проте А.Гітлер і його оточення вирішили перехопити ініціативу шляхом превентивного збройного путчу, експлуатуючи харизму фон Людендорфа і спираючись на потенціал підконтрольних Е.Рьому формувань.

Artikel 44511 bilder value 7 hitlerputsch5
Мешканці Мюнхена на вулицях міста під час путчу
Імпульсом для спонтанного виступу стало повідомлення про заплановане на 8 листопада 1923 року зібрання представників баварської еліти, яке гіпотетично могло проголосити самостійність регіону. У розпорядженні командування “Бойового союзу” знаходилося близько 4000 озброєних і вишколених райхсвером бойовиків, із яких 1500 припадало на штурмовиків SA (таким чином, націонал-соціалістичні воєнізовані загони були другими за чисельністю після формувань “Союзу Оберланд”). Під час виступу Г. фон Кара у залі пивного ресторану “Бюргербройкеллер” увечері 8 листопада 1923 року А.Гітлер із групою штурмовиків SA на чолі з Г.Ґьорінгом увірвався в приміщення, і, зробивши постріл з пістолета, оголосив присутнім про початок національної революції. Посилаючись на повалення федерального і баварського урядів, Гітлер запропонував Г. фон Кару, командувачу військового округу О. фон Лоссову і начальнику поліції Г. фон Зайссеру добровільно приєднатись до революційного виступу, на що вони погодились під психологічним пресингом.

Був сформований тимчасовий національний уряд, посаду райхсканцлера у якому обійняв А.Гітлер, головнокомандуючого збройними силами—генерал Людендорф, військового міністра—генерал фон Лоссов, міністра внутрішніх справ—фон Зайссер, міністра економіки—Г.Федер. На регіональному рівні розподіл посад передбачав призначення фон Кара державним намісником Баварії, Е.Пенера—прем’єр-міністром земельного уряду, націонал-соціаліста В.Фріка—начальником поліції. У розпорядження новоствореного уряду перейшло юнкерське піхотне училище Мюнхена під командуванням Г.Россбаха (лідера однойменного “фрайкору”) і Р.Вагнера, тоді як бойовики “Прапору райху” під проводом Е.Рьома зайняли штаб військового округу. Ударна група штурмовиків SA на чолі з Й.Берхтольдом увірвалася до приміщення соціал-демократичної газети “München Post”  і знищила її типографію.

В ніч з 8 на 9 листопада 1923 року легітимна влада прийшла до тями – розпочалася протидія заколоту, організована Г.фон Каром, О.Лоссовим і Г.фон Зайссером, які оголосили про те, що напередодні діяли під загрозою застосування насильства, а відтак прийняті спільно з А.Гітлером і Е.фон Людендорфом рішення не мають жодної юридичної сили. До Мюнхена було стягнуто низку військових частин і поліцейських підрозділів для ліквідації заколоту; у штаб-квартирі мюнхенської поліції було заарештовано В.Фріка, Е.Пенера і майора Гюнляйна, через що А.Гітлер втратив зв’язок із центром повстання. Бойовикам “Союзу Оберланд” не вдалося захопити казарми райхсверу, тож довелося обмежитись блокадою і вступити в переговори; відбувалась втрата темпу заколоту і перехоплення ініціативи супротивником.

1225101 Roehm SP watermarked
Капітан Е. Рьом
Володіючи чисельною перевагою та маючи достатньо кулеметів і гармат, загони SA і їх союзники не мали чіткого плану дій, контролюючи на ранок 9 листопада тільки один берег р. Ізар, яка розділяє Мюнхен на дві частини. Прагнучи провести рекогносцировку і мобілізувати населення на захист заколотників, основні сили під проводом А.Гітлера, Е. фон Людендорфа, Ф.Вебера, Г.Крібеля і М. фон Шейбнер-Ріхтера вирушили на другий берег, роззброївши поліцейський блок-пост.

Коли колона озброєних бойовиків на чолі з Гітлером і Людендорфом наблизилась до “Зали Героїв”, на Одеонплатц її зустрів кордон поліції. У перестрілці загинуло 14 націонал-соціалістів, вогнепальні поранення отримав командуючий SA Г.Ґьорінг; при штурмі підрозділами райхсверу штабу військового округу, який відбувався майже одночасно, було вбито двоє бійців “Прапору райху”. Впродовж кількох годин путч було придушено, хоча поведінка населення Мюнхена і слабка лояльність частин райхсверу свідчили, що за кращої організації і координації дій він мав би серйозні шанси на успіх. Декретом Г.фон Кара від 9 листопада 1923 року припинялась діяльність націонал-соціалістичної партії і парамілітарних організацій SA, “Союз Оберланд” і “Прапор райху”, відбулися обшуки в офісах NSDAP і арешти її керівництва.

Судовий процес проти керівників і учасників збройного заколоту 8-9 листопада 1923 року тривав з 26 лютого до 1 квітня 1924 року; на лаву підсудних окрім А.Гітлера потрапили: генерал Е. фон Людендорф, В.Фрік і Е.Пенер, підполковник Г.Крібель (як військовий керівник “Бойового союзу”), лейтенант Брюкнер (як командир мюнхенського “штандарту” SA), лейтенант Вагнер (як ініціатор бунту юнкерського училища), доктор Ф.Вебер (як лідер “Союзу Оберланд”), капітан Е.Рьом (як лідер “Прапору райху”) і  прийомний син фон Людендорфа лейтенант Пернет (як зв’язковий між генералом і юнкерами). За звинуваченням у державній зраді до п’яти років ув’язнення засудили А.Гітлера, Г.Крібеля, Е.Пенера і Ф.Вебера; за посібництво у вчиненні державної зради до 1 року й 3 місяців ув’язнення було засуджено В.Фріка, Р.Вагнера, Е.Рьома, лейтенантів Брюкнера і Пернета; генерала Е.фон Людендорфа було виправдано. Згодом вироки було значно пом’якшено. На окремому  судовому процесі 28 квітня 1924 року було засуджено до різних строків ув’язнення 40 бійців із ударного загону SA “Адольф Гітлер”, і серед них ад’ютанта фюрера Ю.Шауба.

Керівники офіційно розпущеної NSDAP, які залишились на свободі (А.Розенберг, М.Аманн, А.Дрекслер) здійснювали намагання реорганізувати колишні партійні осередки для роботи в підпіллі. Стосовно загонів SA аналогічні заходи вживав командир штурмовиків у Франконії майор у відставці В.Бух, у майбутньому головний юрист NSDAP, який вже 13 листопада 1923 року приступив до виконання обов’язків Г.Ґьорінга, що переховувався в австрійському Інсбруку. Реальну діяльність з реорганізації SA розпочав Е.Рьом, який вийшов на свободу вже 1 квітня 1924 року і за результатами зустрічі в Зальцбургу 7—18 травня був призначений Г.Ґьорінгом виконуючим обов’язки командира штурмових загонів. Відповідно до визначеної стратегії SA повинні були стати силовим крилом NSDAP, відновивши автономію, яка існувала до лютого 1923 року, проте опортуністичні плани Рьома полягали у створенні загальнонімецької воєнізованої організації із середовища політичних сил, які симпатизували націонал-соціалізму на базі заборонених загонів SA.

загрузка...