1 2346en 06786478 shot 2Біда спіткала родину Гнатик з села Тейсарів Жидачівського району півтора року тому. Середній з трьох синів – Назар, бавлячись із братами, вистрибнув із вікна. Ніби не так високо – 1,5 м. Натомість хлопчику почали докучати болі у правій нозі. У Стрийській лікарні, де працює його хресна мама, рентген показав пухлину кістки.

Про це пише Galnet.

Батьки повезли сина до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру. Ортопед-травматолог вищої категорії Олександр Щуровський скерував Назарчика на біопсію. Найстрашніші прогнози підтвердилися – у дитини виявили остеосаркому стегнової кістки.

Мати Назара – пані Наталя, згадує ці події, як страшний сон. Батьки сприйняли новину, мов вирок, але медики рук не опустили. Назар пройшов три курси хіміотерапії, натомість злоякісна пухлина виявилася до неї нечутливою. Тож хлопця почали готувати до операції.
Зазвичай, у таких випадках вихід один – ампутація. Адже остеосаркома – злоякісна пухлина, яка «з`їдає» кістку та швидко дає метастази. Школярик залишився б з інвалідністю, але лікарі пішли іншим шляхом. Дитині врятували не лише життя, але й ногу. Олександр Щуровський був на конференції, де дізнався від іспанських колег про нову методику оперативних втручань. Оперував юного пацієнта разом із дитячим хірургом вищої категорії Богданом Романишиним та хірургом-ортопедом Ігорем Киричуком.

Олександр Щуровський зазначає: пощастило, що підступна недуга не встигла добратися до суглоба. Це дало змогу провести реконструктивну операцію. По суті, дитині сформували здорову ногу з її ж кісток. Близько 15 см ураженої хворобою кістки видалили та піддали термічній обробці у спеціальному розчині, який знищив ракові клітини. З лівої – здорової ноги, під мікроскопом забрали малогомілкову кістку разом із судинами та з`єднали її з верхньою і нижньою частинами стегнової кістки. Судину малогомілкової зшили із судинами стегна, що залишилося, аби дати їй змогу живитися.
Оброблену частину кістки, яку уразила пухлина, використали як каркас, оскільки малогомілкова кістка – доволі тонка.

Тривалий час після операції Назарчику не дозволяли підводитися на ноги. Йому поставили стержневий апарат, який добре зафіксував кістку. Повернувшись додому, Назарчик наново вчився ходити з допомогою милиць та ходунів. Згадує, це було неймовірно важко: «Я часто падав, нога боліла та свербіла…».

Мамі довелося звільнитися з роботи, оскільки дитина потребувала постійного догляду. Ослаблений після операції та курсів хіміотерапії, хлопчик поки що не ходить до школи, вчителі приходять до нього додому. Назарко зізнається, що хотів би відвідувати уроки: серед однокласників йому – веселіше. З дитинства був веселим та непосидючим, з шести років сам їздить на тракторі. Тож малорухливий спосіб життя дається важко.

Оскільки Назарко росте, кістка перебудовується та формується належним чином. Журналісти зустрілися з хлопцем у лікарні під час чергового огляду. Через два місяці Назарові виповниться 11 років. Він добре ходить – практично не шкутильгає. Має чудовий настрій. Розповідає історію своєї хвороби, як справжній фахівець. Каже, полюбляє грати у комп`ютерні ігри, складати конструктор. Але найбільше йому до вподоби – рухливі заняття, тож неймовірно вдячний лікарям за те, що подарували йому можливість бігати та грати у футбол.