Otec2 e1443102678348Останніми тижнями розгорілася досить поважна дискусія навколо того, який прапор є нашим – синьо-жовтий чи червоно-чорний. Вона охопила не тільки політичні кола нашої країни, але стала причиною побутових роздумів.

Основним поштовхом до дискусії, як на мене, стало прийняття найвищими владними інстанціями Польщі сумнозвісного Закону про Інститут Національної Пам’яті, у якому з’явилися формулювання про «бандерівщину» і «український націоналізм», підтримка яких розцінюватиметься польським законодавством як кримінальний злочин.

Звичайно, що згаданий закон навіть не потребує якоїсь оцінки, бо він говорить сам за себе. Його творці є представниками льодовикового періоду, які, на жаль, мають ще немалу підтримку серед польського народу. Але, переконаний, що цей закон, якщо його можна назвати законом, тільки показує правдиве обличчя польської правлячої верхівки не тільки перед українцями, але й перед цілим цивілізованим світом. Добре, що нарешті ті, хто керують нашою державою почнуть самостійно думати про зовнішню політику, а не розраховувати на різного роду міжнародних адвокатів. Коли ми самі не подбаємо про наші національні інтереси і їх не захистимо, ніхто за нас цього не зробить.

Але, не для цього пишу ці рядки. Справа в тому, що в Україні, як завжди, вирішили піти шляхом «на зло полякам» і намагатися на різних рівнях проголосити червоно-чорний прапор другим національним прапором. На перший погляд цей крок здається повинен бути дуже національно корисним і справедливим.

Та, реальність підказує, що так поставлене питання стало ще одним каменем у єдність українського суспільства. І це не тому, що прапор поганий, але тому, що хтось вирішив зробити собі піар на святій справі. А щодо єдності - ой як же нам тепер потрібно! В єдності сила Народу – саме співаємо у славній церковній пісні-молитві! І справа не у тому, що символіка червоно-чорного прапору є поганою чи його історія є сумнівною.

Не треба бути великим істориком, але взяти до рук фахову літературу, щоб переконатися у тому, що червоно-чорний прапор вживався ще козаками. І так, у своїй картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» в тлі над головами козаків Ілля Рєпін приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. Консультантом художника, під час написання цієї картини був знаний історик українського козацтва Дмитро Яворницький. Саме з експонатів колекції Яворницького Рєпін змалював велику частину амуніції, зброї, іншої козацької атрибутики, в тому числі і прапори. Червоно-чорний прапор був прапором Організації українських націоналістів. З огляду на велич постаті Степана Бандера, головного провідника руху, він досить часто називається «Бандерівським прапором».

Поряд з тим, 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим прапором статус офіційного прапора країни. Від того часу і аж до сих пір 23 серпня в Україні ми щорічно відзначаємо День державного прапора. Він також має свою дуже давню історію, адже жовтий і синій кольори використовувалися на гербі Галицького королівства. Вони також вживалися на гербах києво-руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. Починаючи з 16 століття козаки Війська Запорізького використовували в невеликій кількості прапори-хоругви синьо-жовтих барв, а вже з 1710-х років синьо-жовті прапори почали переважати серед козацьких хоругв, такі прапори часто виготовляли з синього полотнища із нашитим на ньому лицарем у золотих чи червлених шатах та золотим орнаментом та арматурою.

Пригадую кінець 80-х початок 90-х років, коли йшла посилена боротьба не тільки за незалежність України, а в тому числі за її символічні атрибути такі як прапор. У ті часи люди справді дорожили вже самими кольорами державного синьо-жовтого стягу, не кажу вже про самі прапори, які вважалися мало не священними реліквіями.

У нас час війни з Московією синьо-жовтий прапор набрав ще більшого значення – боротьби народу за спражню незалежність. У мене є ціла колекція прапорів з фронту, на яких видніються підписи моїх друзів військових, волонтерів. Багатьох з них вже немає в живих. І ці прапори для мене набрали ще більшого значення. Разом з тим, я маю також немало червоно-чорних прапорів з фронту, які так само є для мене дорогими, бо нагадують мені не тільки про наші славні національні визвольні змагання прекрасних молодих патріотів ОУН-УПА, але також вони карбують у моїх очах приклади сучасних героїв України, які пішли слідами своїх попередників.

Зрештою, сьогодні на фронті синьо-жовтий і червоно-чорний прапори військових єднають, але не роз’єднують. При цьому, кожен розуміє, що офіційним державним прапором, який тепер набув дуже символічного значення є синьо-жовтий прапор. З ним ідуть у бій, він є натхненням вояків і провідником! А червоно-чорний прапор нагадує багатьом про славне наше минуле, про наших самовідданих воїнів УПА, слідами яких ідуть теперішні наші воїни. І тому вони також використовують його залюбки!

З огляду на все це, мені виглядає дуже противним, коли різного роду політикани, замість того, щоби будувати справді Україну теперішнього і майбутнього, кидають прапор як кістку розбрату! Для мене це є ганебним і неприйнятним!

Щоби ніхто не засумнівався у моїх переконаннях, визнаю, що я:

християнин, священик, монах, патріот і націоналіст у доброму значенні цього слова! Бо нація для мене – це носій духовно-культурних цінностей!

Я люблю усіх людей, усі народи, але надзвичайно люблю мій рідний Український Народ, сином якого дарував мені бути Бог!

Я вважаю Степана Бандеру і Романа Шухевича героями України, які не потребують навіть підтвердження зі сторони держаних органів!

І моя позиція є такою, що нашими прапорами є обидва:

1) Синьо-жовтий прапор є нашим національним прапором і саме він повинен постійно бути на видноті, особливо у державних установах.

2) Червоно-чорний прапор є також нашим історичним прапором і він також має право прикрашати державні будівлі у визначені святкові дні.

На приватних будинках кожен має повне право виставляти обидва прапори коли вважатиме за потрібне, адже вони є символами нашого пройдешнього, теперішнього і майбутнього! У них наша ціль!

Але, не може бути двох офіційних державних прапорів! Пам’ятаймо слова Христа про те, що «кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встояться» (Мт. 12,25).

Принагідно пригадую також слова пісні-молитви, які не завадить нам щодня повторювати:

«Боже, вислухай благання,
Нищить недоля наш край.
В єдності сила народу,
Боже, нам єдність подай»

 

загрузка...