181230 590074407690168 402193549 nПоки ви, алкоголики, тільки і думаєте, як у п'ятницю набулькатись, я сходив в держоперу на красивого "Фауста". І не жалкую ні на міліметр, що проміняв Бахуса на Мельпомену.

Шановний піаніст Саса свого часу казав, що треба бути геть на всю голову дурачком, щоб жити в місті, де є опера, і не ходити туди. Митець нас кагбе закликає підтримувати оперу карбованцями і присутністю. Але ви хрін купите квитки пізніше, ніж за тиждень - розбирають, як пиріжки на поминках. А якщо купите, то хіба крісло в третьому ярусі за колоною (є таке западло для невдах). Коротше, опера, на щастя, на дефіцит глядачів не жаліється. А нам, глядачам, вона необхідна, бо там красиво і все щира правда.

Що я вам скажу за "Фауста". Головний герой, персональний пенсіонер від науки, на початку ниє на життя і боженьку, які не дають відповіді на таємниці життя і цього забацаного всесвіту загалом. Оказуєцця, пенсіонера Фауста дратує радість, секс, жінки. А все чого? Бо низи не можуть, а верхи вже не хотять. "Молодість, срака ти мотика, де ти?", - питає доктор наук, почесний член-кореспондент Фауст. Але бог багатозначно мовчить, а всесвіт рже з нього скрипками, а особливо - дерев'яними духовими (ліричний відступ - оркестр в держопері дуже достойний. Якщо візьмете місця на другому або третьому ярусі, ближче до сцени, побачите його в ямі. Зараз, наприклад, кларнет підрізає ножиком тростину, а фагот колупається у носі).

Фауст вирішує вкоротити собі життя огидною отрутою в мензурці. Але мнеться, як гімназистка. А потім зненацька викликає ацького Сотону. Сатана каже страждальцю: "Падажді. Щаз розрулим. Ти мене погнобиш на цьому світі, я тебе потім на тому, ОК? На тобі валшебну мензурку з іншим пойлом, омолодишся щаз сразу миттєво". Щоб наш пенсіонер не вагався, підсунув йому фотокарточку дамочки: "Хароша? Буде твоя. Хочеш?". Пенсіонер спітнів, бігом випив ту гидоту та перетворився на товстого молодого тенора держопери.

Тим часом автор лібрето вирішив піднакрутити алюзій і аклюзій на геніальну оперу "Любовний напій". Щоб питлівий глядач не протупив, купа народу на сцені нахвалює красивими голосами бухло. Обосную: в "Любовному напої" ліричний герой ковтає ніби магічне бухло в надії схилити даму серця до статевого полового сексу (а насправді п'є вино, яке його бодрить і мотивує до постільної перемоги), а тут герой явно тупить і замість того, щоб *обнути піісят і взяти даму за цицю, йде неприроднім шляхом і п'є замість ефективного бухла якийсь безалкогольний сурогат. На цьому оперу можна було б і закінчити, но нєт - попереду майже 4 години пізнавального перформенсу.

Тим часом зненацька на сцені з'являються брат ліричної героїні Валентин, залицяльник ліричної героїні і нарешті сама лірична героїня Маргарита. Але головне в цій дії зненацька, як тиць, арія ацького сотони про "люди гинуть за метал", повна яскравих метафор, виражених езоповим язиком едипового комплексу. Який метал, якщо тут все по Фройду, нереалізоване лібідо героїв пре в усі боки, від чого суцільні страждання і красиві арії, скажете ви? Воно-то так, але арія ацького сотони вражаюча. За це варто сьорбнути з фляжки, поки усі відволіклися.

Далі відбувається таке. Сотона говорить Валіку, брату, що його вб'ють, залицяльнику до Марго, Зібелю - що в його руках будуть в'янути квіти. Залицяльник переконується, що сотона не збрехав, миє руки свяченою водою, і квіти перестають в'янути. Гігієна перемагає зло. Можна нарешті витягнути фляжку і сьорбнути скотчу за це.

До сотони клеїться Марта, огрядна пенсіонерка з чудовим голосом, але він никається від її хтивих домагань. До чого ця сцена - х.з., тут границі семантичного поля виходять за семантичну лісопосадку.

Марго спочатку не тойво, не цейво. Але далі товстенький Фауст таки охмуряє, і, головне, спокушає Маргариту. Усі довольні, навіть жіночка якась на третьому ярусі в пароксизмі екстазу катарсису заверещала "Браво!" (а я втримався, щоб не закричати "Біс!", і просто сьорбнув з фляжки).

Маргариту гложуть сумніви, їй чомусь здається, що статевий половий секс - це погано (мабуть, Фауст так собі ліричний герой, скаже саркастичний читач, але саму пікантну сцену від нас прикрили гіперболами алегорій, не нам судити). Бог також секс не одобряє, про що і говорить в ультимативній формі. А тут ще залицяльник до Маргарити Зібель (якого в держопері грає жінка, що додає гендерної пікантності сюжету), настучав про це брату, Валіку.

Валік викликає Фауста на стрілку, де неспортивний ні разу ботан зненацька штрикає військослужбовця Валентина шпагою в пузо. Валік помирає довго - встигає заспівати епічну арію, де проклинає сеструху за статеву зрілість, і конає у корчах. Поки пауза, можна прикластися до фляжки і всплакнуть.

До речі, шоб ви знали, квитки в держоперу непристойно дешеві (а на виставу працюють десятки музикантів і артистів світового рівня). А от в буфеті мало того, що дорого, як в ілітному ресторані, так ще й черги такі, що за антракт не вистоїш. Так що віскі з собою - не жлобство, а вимушена необхідність. О, бачу, мущіна витягнув з кишені піджака пиріжки в пакетику і точить їх в куточку. Досвідчений глядач.

Тим часом Сотона вирішив забрати Фауста в пекло на свято Вальпургієвої ночі. В цій дії під шумок в оперу втиснули зненацький балет. На контрасті з оперними співаками балеруни, а головне - балерини, яких розглядає в армійський бінокль сусід по ряду, стрункі і граційні. Зате мабуть співають хріново, скаже скаркастичний читач. Балерини тим часом порхають спортивними метеликами по сцені, а балеруни вистрибують па-де-труа та іншими пердимоноклями так, що мене на їхньому місці відразу з мігалками відвезли б в Олександрівську лікарню з гострою люмбоішалгією.

Тим часом Фауст бачить (в тюрмі) ридаючу Марго, яка згадує в алегоричній формі їх статеві стосунки, дитинки від яких вона позбулася. Але вона його ніц не помічає. Тут ще й ацький Сотона каже Фаусту - щаз зійде сонце, і *издець. Валимо. Фауст йому - та йди ти в сраку, у мене тут питання не закрите. Марго бачить Фауста, кричить - сишиш, чого руки в крові? Бог з неба кричить - падаждіть, вона себе коханням реабілітувала за це ж кохання. І забира її на небо. Де логіка? Та х.з. Неважливо, тут народжувалась в пристрасті нова ячейка суспільства, на хвилиночку. Яка розділена коханням і смертю. Ліричні герої обіймаються, глядачі б'ються в екстазі, бо хто не мав розбитого серця, з тим нема про що й пити, я вам скажу.

загрузка...