13876528 1383525885021564 1110496517767586668 nЯ повинен соромитись. І не тільки соромитись, а й каятись. І не лише я. Велика частина батьків. Так, в усякому разі, вважають деякі персонажі. Як вони нас бачать? Як дуже і дуже жадібних людей. Наша жадібність не має меж. Нам шкода грошей буквально на все. На шкільну форму, подарунки вчителям, на ремонт школи, на додаткові підручники і додаткові послуги. Ми не випускаємо з своїх рук жодної копійки. А це ж все для дітей!

Наші опоненти інші. Наші критики. Щедрі. Їм не шкода нічого. Бо це ж все для дітей! Вони заберуть з сім’ї останню копійку але школа буде відремонтована, всі поздоровлені, форма буде дорогою і красивою. Бо заради дітей!

І іноді дійсно починає муляти думка. А може ми справді занадто дріб’язкові? Може дійсно не варто так перейматись? Бо дійсно – для дітей все. А потім починаєш міркувати. Починаєш думати. І задаєш просте питання. Чим вільна людина відрізняється від раба? В глобальному сенсі. Раб завжди ще і дякує господарю за своє рабство. І переконаний в тому, що чинить і живе правильно.

Питання ж насправді не в грошах. І нікому і нічого не шкода для дітей. Але для дітей. А тут для кого? Для тих, хто ніяк не може забути радянські кліше, для тих, хто не здатен нести відповідальність, для тих, хто усіма силами прагне зробити минуле нашим майбутнім. Отже ми оплачуємо не потреби наших дітей, а фінансуємо спокійно життя тих, хто насправді щасливий своїм моральним рабством. Звичайно все це обставлено красивими словами. Але ж сутність від цього не змінюється. А сутність досить сумна. Бо люди добровільно тягнуть нас в безправне минуле, вважають його зразком. І тут не важливо в якій саме формі проявляється це безправ’я. Це може бути і шкільна форма, і шкільна лінійка, і незаконне прибирання школи учнями. Це все заради дітей? Чи заради своїх застарілих химер?

загрузка...