Чи можна ходити тверезим в оперу - питання дискусійне. Після минулої рецензії на "Фауста" обурена читачка заклеймила мене позором за згадку про фляжку з віскі в святих стінах театру. "А судді хто?!", хотів би дорікнути усілякого штибу снобам, але втримаюся і просто спитаю: "А чому ж тоді в опері продають алкоголь, ще й по спекулятивних цінах?"
Тим не менш в оперу, а сьогодні це "Аїда", я свідомо пішов без краплі алкоголю. Звісно, сприйняття прекрасного на тверезо - це непросте, хоча і мужнє рішення. Але фокус не збився, і чарівна сила оперного мистецтва вперто вела народного критика до катарсису. Отже, прекрасна "Аїда" - опера Джузеппе Верді про нині модний курорт, міжрасовий секс, войовничих чоловіків у спідницях, червоний тюль, муки вибору і муки любовні.
Тож перенесемось на крилах чарівної музики незрівнянного Верді в древній, як в'язана кофта твоєї бабці, Єгипет. На сцені відразу, щоб не затягувати і так довгу, в 4 дії, оперу, з'являється ліричний герой Радамес в сукні і в єгипетській біжутерії. Споко, поборники традиційних цінностей, Радамес - мужній воїн з потужним тенором. О, а ось і Амнеріс - дородна дама з шикарним голосом при короні і в червоному тюлі, що відразу позначає її конкретний соціальний статус. Вона доця диктатора і сатрапа Фів, Мемфіса, Хургади, Шарма. Коротше, всього Єгипту - фараона. Амнеріс явно положила своє хтиве око на Радамеса, головного ліричного воїна в дамських шмотках. І відразу палить, що він закоханий в іншу, патли б їй повисмикувать, дурі конченій. Автор лібрето сильно не заморочувався і виклав відразу усі карти - а ось і вона, інша.
Це, питліві мої читачі, Аїда, афроефіопська рабиня, яку жажде і прагне Радамес. Все ясно, хтось в кінці має померти. Тримаємо кулачки, щоб не Аїда - вона ніби симпотна. Але не будемо забігати вперед - сюжетна лінія тут мінлива і не головна. А головні тут музика і недєцька внутрішня конфліктність персонажів, гадські муки вибору і постійна непонятка - де зрада, а де перемога. Все, як в житті, коротше.
Але повернімося до сюжету, розгляньмо виставу у театральний бінокль, який завжди дають в гардеробі за десятку, а сьогодні впарили за 20, і то розбитий. Єгипет з якогось дива воює з Ефіопією. Радамес йде воювати. В цей час дородна Амнеріс розколює Аїду і взнає, що вона і є підступною розлучницею.
Аїда стражда - або переможе Єгипет і її ефіопський батя з братанами загинуть у страшних корчах, або переможе Ефіопія - і в лютій агонії помре Радамес у спідниці. Коротше, кохайтеся, чорноциці, та не з москалями. Не будемо тягнути єгипетського кота за фостик - Радамес повертається з перемогою, з приводу чого перед фараоном танцюють красивий балет. Поки балерини зворушливо чибіряють стрункими ніжками, задумаємось - що б ми робили на цій землі без кохання, краси, мистецтва і буфету, хай і зі спекулятивними цінами?
Фараон каже ліричному герою Радамесу - я виставляюсь. Що хочеш, Радику? Відпусти замурзаних недобитків-бранців з Ефіопщини, каже Радамес. Жрець такий фараону: "Рамзесич, це ж такі паскуди невдячні, може, краще покромсаємо до смерті їх ножиками? Ізида таке одобря". Але тут Аїда така як за кричить якомусь старому афроефіопу в ланцюгах: батя! А той такий як заволає: йоханий ти Фта, це ж доця моя рідна! А фараон такий зненацька: все, Радамес, лірика-лирикою, а ось тобі суворі єгипетські будні: женися на моїй дочці. Батя-ефіоп, до речі, мені відразу не сподобався. Мутний якийсь.
Ну, треба визнати, що жрець, даром, що старе єгипетське пердло, а був правий. Мутний батя Аїди вирішив відповісти на хороше чорною єфіопською невдячністю. Взяв і накрутив Аїду: каже, прокляну, якщо не вивідаєш у бойфренда, де слабке місце в армії. А ми з Ефіопії яяяяяк вжаримо! Аїда в сльози, але батю послухалась.
Приходить закоханий ідіот Радамес, а Аїда йому: давай тікати від цієї товстої Амнерісіхи в Єфіопію. Там у нас суцільні ліси (?), лани (?), озера (?!?) і трошки кращі боги. Це дурбецало візьми і ляпни: а у нас зате є стежка одна без охорони! А з кущів такий як заоре ефіопський батя: от ти лох, Радику! Щаз ми усіх і єгиптян і заковпашимо! А з інших кущів вистрибує з жвавістю, непритаманною віку і сану, противний, але прозорливий жрець: Радамесе, ах ти ж сепарське гамно таке! І наречена, фараонша, теж десь взялася: кобеліна ти гнусний! Знов з цією шльондрою чорноцицею знюхався? Коротше, хрін де в тому Єгипті сховаєшся в кущах. Всі все побачать і взнають, як в селі. Про яку тут приватність особистого життя взагалі можна говорити?
Пов'язали, коротше, Радамеса нашого місцеві СБУшники. Амнеріс ще натякала ліричному герою: давай я тебе відмажу від прокурорських, а ти на мені женишся. А Радамес гордо підсмикнув спідницю і каже: та я краще здохну в лютих корчах, чим жити довго і щасливо мажором в достатку і рулити потім Єгиптом, як тесть коні двине. Ну, як хоч, каже Амнеріс. ОК, каже Радамес. Ну і всьо, відповіда Амнеріс.
Тим часом Аїда таки втекла від СБУшників, а от батяню її, старого підступного заколотника, таки грохнули при спробі втечі. Радамеса з усією його біжутерією кинули помирати в печеру, яку закрили величезною каменюкою. Далі звучить ще одна довга і красива арія прекрасним тенором Радамеса. Як він скінчив, з темряви зненацька вистрибує темноциця Аїда: "Шо, не ждав? А ось вона я, красивая!". Коротше, вона там заздалегідь сховалася, щоб померти страшною смертю в муках і терзаніях разом з коханим. І тут ми чуємо ще одну дуже довгу і красиву арію, де закохані прощаються з життям, а ми, глядачі, з останніми кавалками льоду в наших прагматичних серцях.
Гугл нам підказує, що Вагнер свого часу сказав, що опера померла. "Та йди ти в сраку!", громогласно відповіда йому "Аїдою" Верді. І ми не можемо з ним не погодитись.
