14141624 1748709655383396 1125669017291585854 nНу чого він мене не бив, мені б не було так важко! Чого він мене не бив? Не хочу без нього жити, молилася щодня, щоб я померла перша, та прогнівила Бога і він забрав його! Кожного дня він вставав перший і робив мені каву. Вже 20 днів я прокидаюся, а горнятка з кавою нема. Я так кричала на цвинтарі, що ксьондз не міг правити. Ми разом прожили 80 років...

29340069 1997225653865127 1330027560548958208 n- Як пройти в Горсовєт? Мені виписали премію на 100 років, а де забрати, не знаю, - звернулася до мене на вулиці ця бабця.

- Вам 100 років?

- Так.

- 100 РОКІВ?!!!

- Так. І 20 днів тому помер мій чоловік. Не знаю, для чого мені жити. І як жити. Ми 80 років були разом. Ну чого він мене не бив? Чому він був такий добрий і так любив мене, що я не можу без нього?

Ось така розмова відбулася між мною та пані Оленою, поки я її вела в Пункт звернень громадян на пл. Ринок.

Я її питала про війну, її роботу в госпіталі по костьолі, про радянські репресії, про дітей, внуків та правнуків.

Та вона ні про кого, окрім свого покійного чоловіка, не хотіла говорити. Про свою любов до нього і про те, як він її любив.

Світлий розум, пам'ять, відмінний слух.

100 років жити на світі. 80 років разом. І 20 днів без нього.

Я плакала як дурна посеред пл. Ринок.

Від чого?

Співчуття, захоплення, здивування? Ні.

Я плачу від заздрості.

ЗАЗДРОСТІ до сторічної бабці...

Дай Бог кожному з нас таку ЛЮБОВ, такого ЧОЛОВІКА і 80 років разом.

P.S Усіх, хто знає цю стареньку жінку, просять відгукнутися. Про неї хочуть зняти сюжет. Є люди, які хочуть допомогти їй фінансово. Бабусю, відгукніться!