1936198 1104760099586655 5562708320732197742 nЯ от собі думаю, за чверть століття події, які зараз переживає Україна будуть історією. 

Також уявляю як допитливий онуки підходитимуть до мене і розпитуватимуть про війну, бойовий досвід у далекому 2014-тому. Запитають, хто такі "Кіборги", що таке "Гради", запитає чому я покинув вагітну дружину, мирне життя і пішов на фронт. Звісно, розкажу про своїх побратимів, які будь-що мотивували один одного до перемоги, розповім про молодих командирів які не мали ані життєвого, ані військового досвіду і часом було важко зрозуміти хто саме віддає накази, про бойовий незламний дух який заряджав не залежно від погоди чи нАстрою.

Єдине, за що я боюся зараз: чи буде щасливий кінець у цій казці. Очевидно, що перемога – це явище неминуче. Без сумніву, жовто-синій стяг замайорить і в Донецьку, і Луганську, і в Ялті. Але! Я боюся, щоб на нашій з вами перемозі спекулюватимуть, ті, хто мають свої погляди на відносини з агресором, ті, а радше, та, яка на загал говорить популістичні речі, а по факту мріє про "брудершафт" з "дияволом".

Я боюся... боюся втратити свою країну.