Сміттєпереробний завод – це не фабрика шоколаду, і, звісно, тут з’являються мухи, щурі і часом неприємний запах, але інакше – це жахливі, смердючі гори сміття посеред поля, у лісі, в ямах, просто неба, перевантажені полігони. Такий завод – давно назріла й наболіла НЕОБХІДНІСТЬ для Львова! Де би він не був!
У Польщі таких заводів, як у Стальовій Волі, близько півтори сотні, а на території одного воєводства 4 сортувальних підприємства, при чому в Ряшеві будується лінія зі спалювання сміття. Між якими – конкуренція! Побутові, біологічні відходи тут мають право зберігатись не більше двох днів!
Мешканці по-своєму відповідальні: вони укладають із гмінами декларації про сортування чи не сортування сміття. Якщо вони зобов’язуються сортувати сміття, то платять 4,5 злотих, якщо ж їм ліньки – платять 18.
Якщо якийсь завод порушує визначені законом норми і створює проблеми для середовища, то його закривають, або він сплачує штраф від тисячі до 200 мільйонів злотих (зауважте, що саме будівництво такого заводу обійшлось полякам у 100 млн. злотих). Тому ці підприємства, у більшості комунальні, є відповідальними за свою роботу, і їм зовсім невигідно порушувати визначені норми, хитрувати, не змінювати необхідні фільтри… Крім того, вони добре знають, що за ними слідкує спецінспектор з охорони навколишнього середовища (який видає дозвіл на будівництво такого закладу).
До найближчих осель мешканців тут 2,5 кілометри, до Сяну – 4 км. Тут також був протест мешканців, і він буде всюди, де хочуть запустити такого роду комплекс, бо йдеться про ризики і страхи городян. Але відсутність такого закладу довкіллю шкодить у тисячі разів більше, ніж його наявність. Територія тут повністю ізольована, під землею є такий шар, що не дозволить шкідливим рідинам потрапити у грунт.
Технології з кожним роком можна і треба вдосконалювати, на комунальному заводі у цьому польському місті планується ще більша автоматизація і все менше найманих робітників.
50 відсотків всього сміття тут – біологічне, 10-15% - вторсировина, решта йде у паливну фракцію. Один такий заклад може прийняти 600 000 тонн сміття у рік. Щодня сюди привозять 150-220 тонн відходів. А ще тут спалюють сміття і отримують біогаз (із однієї тонни виходить 140-160 метрів кубічних газу, що повністю покриває потреби заводу у забезпеченні електрикою).
38% сміття із закладу віддається на полігон, що знаходиться за 4 кілометри від заводу. До 2030 року цей показник має складати не більше 10%. Це вимоги, передбачені законодавством. Полігон уже не повинен розширюватись, сміття має возитись на сміттєспалювальний завод у Ряшів.
І вірите чи ні, коли я повернулась додому, і мій погляд впав ненароком на смітник – мені захотілось все там перебрати, бо я бачила, як трудяться працівники, як пластик сортується навіть за кольором! Думаю, єдине, що здатне змінювати країну чи місто, це відповідальність. Бізнесу, підприємства, людей, влади і держави. Бо держава і органи місцевого самоврядування мають задати усім чіткі правила гри. Підприємства мають їх дотримуватись. А люди навчаться сортувати. І все буде добре:)))
