1 30624546 1907704132595359 3421846480071619240 nМирний ранковий Львів. Хлопці вийшли рівним кроком. 

Передні шереги несуть портрети загиблих побратимів. В очах, які ще не звикли до миру, читається втома. Надто ще мало часу. Загорілі, суворі та обвітрені обличчя.
Напруга, хвилювання від них, передається повітрям. І тільки тоді, коли поглядом вихоплювали серед людей знайомі обличчя, вони починали сяяти та посміхатися. "Не даремно, значить ми потрібні". 
Оглядаюся навкруги, і хочеться вити. Кілька десятків людей. Хтось пошепки сказав: 
- Ото, курва, вийшли зустріти, аж три з половиною людини. Трясця вас візьми...

Твоя байдужість Львове, тебе ще покарає. Сьогодні ти проігнорив воїна, який просидів майже рік в окопі, захищаючи твій спокій. Дивись щоб завтра тобі не прийшлося це робити самому.

Вечір. Центр Львова. 
Звучить сміх, музика. Десь звучить джаз. Місце в рестораціях вдається знайти з великими труднощами, субота ж. Хтось ходить та шукає вільний столик на літніх майданчиках, щоб бодай десь "впасти" та випити гальбу доброго, холодного пива. 
А десь сльозами умивається мати, яка вчора втратила єдиного сина.

Якась пустка сформувалася навкруги.