1 1966935 488671541237141 734715945 n1. Львів толерантний до російського.

Якщо послухати і подивитися, що показують і лунає з екранів російського телебачення, то, звісно, можна скласти хибне враження, що се столиця "кровожерних бандерівців" радикальних у захисті своєї мови та культури.

 

Навіть в Центральній та Східній Україні побутує міф, що там національна свідомість в усіх львів'ян у незрівнянну кількість разів вище. Та проживши там три з половиною місяці, я вас запевняю, що там дуже лояльно ставляться до російськомовних та російського. Більше того, містяни хоч і говорять українською, але нічого не мають проти російської і з легкістю можуть перейти на мову окупанта. Більше того, моє принципове бажання говорити лише українською за будь-яких обставин, деяких львів'ян насторожувало. Наприклад, коли я були на співбесідах, де робота була пов'язана з людьми, то обережно перепитували - чому я так принципово не переходжу на російську? Не забуваймо, Львів - се туристичне місто. І російськомовні, які туди приїздять, теж приносять місту чимало коштів, тому все закономірно, бо все для клієнта спрацьовує і в сьому випадку. Помітила не так затятий патріотизм, як безліч місць, де репутацію міста вдало використовують для його збагачення. Так само ганять владу, так само нарікають на малі зарплати. Багато хто виїжджає в Польщу на заробітки або мріє туди виїхати. Регулярно їздить поїзд за напрямком "Москва - Львів", а потім се повторюється російською, щоб було "общєпонятно". Мене аж пересмикнуло, коли я почула, як оголошували сей напрямок на вокзалі. То про який реальний національний радикалізм може йти мова?

2. Львів - се чи не найкраще місто України для справжніх гурманів.

Одне з першого, що я тут скуштувала, були круасани. В моєму уявленні до того часу круасани, то се було щось неодмінно солодке. Тут я вперше скуштувала солону варіацію. І мені засмакувало. І я ніколи не виділа таких величезних круасанів. Потім я зауважувла таких самих туристів із здивованими квадратовими очима, які вперше бачили круасани реально великих розмірів) І я, спостерігаючи сю реакцію, неодноразово ностальгійно згадувала себе на їхньому місці. Потім ще багато скуштувала всіляких смаколиків вперше - львівські сирники, штрудель, фалафель, вафлі з солоними начинками... Якої тут тільки немає кухні? І японська, і турецька, і грузинська, і кримська, і єврейська, ... Звісно, що є і українська. Правда, мені не все подобалося, приміром, такий "шароварний" заклад оформлений в гарному українському стилі, де українське меню було вкрай бідне, проте було багато випивки. Розчарувало, бо подавати українців в такому форматі, я вважаю, се знецінювати самих себе і нівелювати наші традиції.

А ще в мене душа затято прохала знайти смачнючих українських вареників, але якісь я знаходила дрібні і не такі смачні, як на Полтавщині. Можливо, просто не встигла знайти таких вдалих? А, можливо, як мене дехто запевняв, Львів не славиться варениками, се просто не його коник.

Також се малий рай для вегетаріанців. В жодному місті країни я не бачила, щоб робили такий акцент, враховуючи вегетаріанські смаки. В одному закладі, де готують страви з м'яса, то, зазвичай, бувають і вегетаріанські страви. Навіть там, де будуть хот-доги, то там буде і вегетаріанський варіант)

Ще ніколи не бачила стільки різновидів випічки і смачнючого хліба, як у Львові. І якщо в мене до приїзду у місто було табу на борошняне, то коли я туди переїхала - дотримуватися сієї особистої заборони було просто неможливо, адже такої величезної спокуси в мене не було ніколи в житті) Як одна дівчина жалілася подрузі, коротко і влучно описавши сей "феномен": "Зазвичай, я тримаю фігуру, але у Львові це зробити неможливо".

3. Місто надихає тебе вчити мови.

Ніколи я так гостро не одчувала браку англійської, як у Львові. Там просто величезний потік туристів. І особливо, якщо ти працюєш в сфері обслуговування, як се було зі мною, то англійську знати тут варто неодмінно, адже можна почути найрізноманітніші мови, але міжнародна - англійська. Також пригадувалася німецька, яку вивчала ще в школі. Львів надихає на розвиток)

4. Російськомовні газети та журнали.

Коли я жила на Полтавщині, то я собі думала щось таке, що, мовляв, оце у нас таке неподобство, що так мало періодичних видань українською. Моя уява барвисто малювала, що, наприклад, у Львові, то там точно такого немає. Є лише українське, а не оце, що у нас твориться. Але ні. В газетних кіосках, звісно, більше варантів українською, але і безліч російською, як я вперто не прощупувала поглядом подібні об'єкти, щоб переконатися в помилковості подібних висновків, але, на жаль, постійно наштовхувалась саме на таку закономірність. Я так розумію, що ніхто не бойкотує подібного) Більше того, мабуть, там се успішно продається, бо хтось же забирає ті попередні номери російськомовних видань, коли на їхньому місці з'являються свіженькі випуски)

5. Львів - се Мекка для собак в Україні.

Ніде більше я не зустрічала такого бережного ставлення до собак, як в сьому місті. Мало не як в Індії ставляться до священних корів) Яскраво на користь сього свідчить Dog-парк або парк Франка площею практично в 4000 кв.м., який є першим подібним в Україні і там є навіть спеціальні тренажери для собачого фітнесу)

Також мені неодноразово розповідали, що собака настільки їм була дорога, що вони викидали тисячі гривень (одного разу йшлося про суму в сім тисяч), щоб їхній член родини вижив, наприклад, після якоїсь небезпечної хвороби. Був також ще один випадок, який мене розчулив. Чоловік витяг гаманець, розповідаючи про свого пса, який в нього помер декілька років тому. І в гаманці, де, зазвичай, є світлина когось з рідних, то в того чоловіка там було... фото з його улюбленим псом. Він щось розповідав, що та порода собаки живе років 11-ть, а в нього він прожив 12,5 років. І що після того він шукав такого ж собаку, як померлий, але йому ветеринар сказав, що він може знайти такої самої породи пса, але характер все одно буде інший і порадив йому знайти іншої породи, але таки собі друга. Се був настільки самотній чоловік, що найближча для нього істота в сьому житті у нього був пес... І такий рівень ставлення до тварин се, безумовно, похвально, але не у всіх випадках. До мене одного разу підійшли, коли я під час прогулянки в центрі з собакою, зайшла на звуки концерту, щоб заодно послухати виконавців. І мені розповідали, щоб я далі відійшла з собакою, бо собаці то неприємно для слуху) Ще інколи здавалося, що до собак люди бувають більш привітні, ніж до людей) Або могли підійти, позапитувати чим годуєш собаку і у відповідь могли суворо "надавати порад", як то робити правильно, хоч ти і не прохав їх про то)

Складається враження, що окрім лева, варто ще зробити символом міста собаку, бо то реально божа тварина по правах у місті)

6. Галичани більш зовнішньо привітні, але, насправді, більш закриті, ніж простіші "східняки".

Ти приїжджаєш в місто. Ти чуєш дуже багато української, такої, здається, відкритості. Лише згодом ти розумієш, що се в більшості випадків щось формально-відкрите, але люди, насправді, більш закриті, ніж, прриміром, простіші у спілкуванні полтавці, які не вміють говорити надто красиво, але є, по суті, більш відкритими. Між іншим, се мені підкреслювали і самі галичани.

7. Секонди, як ознака збідніння, загалом, в країні.

Чомусь здивувало, що там теж повно секондів, які буквально заповнили Україну. Бо в наш непростий час дозволити собі вдягатися на тисячі гривень далеко не кожен зможе. На сотні - більш прийнятно. Се також спільно для всіх українців. Не виключенням став і Львів. До речі, вибір дуже багатий і різноманітний, тому зодягаються там файно львівські пані та пани з великим бажанням та охотою 

8. Є там і заклади радянського типу.

Там можна дешево "випить" та "закусить", де лаються на москальський манер, що вуха скручуються од матюків і грає російська музичка. Я чомусь думала, що таких місць тут немає. Називається - не сотвори собі ідола міста, бо воно має як одну сторону медалі, як і будь-яке інше місто, так і зворотню, що цілком природньо. І не варто будувати зайвих ілюзій.

9. Львів'яни стверджують, що російською в місті говорять більше в порівнянні з минулими роками.

Мабуть, се випливає, як логічний наслідок такого толерантного ставлення до російської мови самих львів'ян.

10. Безумовно, се реально культурний центр країни.

Тут проводиться купа культурних і мистецьких заходів, тут зашкалює кількість книг на одну особу населення міста, тут море креативних і цікавих особистостей. Се неозоре поле для широкої діяльності людини творчої, яка вміє надихатися неповторною архітектурою вулиць та багатющою історією Львова на події та визначні постаті.