37273130 597212594006280 6588591076011933696 nНайгіркіше у нашій війні те, що загиблі хлопці нікого не заставлять змінитися. І я не про штильних охламонів з купленими військовими квитками чи озабочєних селфімоделей, які живуть в іншому вимірі...

Смерті пацанів не змусять змінитися:
Тих хто обкрадає державу
Тих хто покриває тих хто краде. 
Тих хто покриває ТИХ...
Тих хто голосує за ТИХ І ТИХ.
Бо загинути не так страшно... Лише туга за рідними і жаль за невиконаними справами та недолюбленими людьми смокче перед боєм...
За майбутньою весною...
За соткою з кумом на Різдво...
За випускним дочки....
За черговою поразкою Карпат...
За нездійсненими мріями...
Як казала мама з Сум, забираючи додому свого вічно 18-річного хлопчика (для нас Сєвєра) в недалекому 2014-му...
- Рєбята... Прошу вас...Только, чтоб ето било нє зря....
Страшно жити.
Не будучи впевненим.
Що це все не даремно.
Закушуєм зуби і живемо.
Бо так треба. Інакше ж не вміємо. 

загрузка...