Чим ближче вибори, тим активніші суперечки/сварки/з’ясовування стосунків з приводу того, хто ж достойний із політичних лідерів очолити нас і повести за собою у світле життя?
Розмаїття прізвищ дає можливість, на перший погляд, вибору. Вибір, звісно, є. Тому що у нас до останнього не дуже відомо, хто стане президентом.
Але, власне, є купа речей, які об’єднують майже всіх учасників майбутньої президентської гонки.
1. Практично всі вони акцентовані на собі, на власній персоні. Самі вони свято в це вірять, тому і обіцяють віддати своє життя заради нашого щасливого майбутнього. І аж ніяк не ставлять на перше місце державні інституції, розбудовою та зміцненням яких мали б опікуватися. Суцільна демонстрація «доброго царя» і повна зосередженість на собі, улюбленому. Люблять підкреслювати таку рису, як «міцний господарник», носяться зі своїм, часто дивним, особистим досвідом «господарювання» та постійно розповідають про власні міфологізовані успіхи;
2. Погана/недостатня освіта. Як правило, це люди, які не мають сучасної освіти. Вузи вони закінчили в період СРСР. І навіть свято вірять в те, що «раніше освіта була ого-го»! Вони мають певний набір знань. Дехто навіть володіє мовами. Але це не ті випадки, коли кандидати здобували серйозну освіту, займалися самоосвітою, отримували ступені та звання, що ціняться в сучасному світі, або, хоча б, САМІ писали свої кандидатські та докторські дисертації;
3. Мало або зовсім не працюють з експертним середовищем. Опираються лише на власний досвід, свої знання (див. пункт 2), на інформацію, яку транслює найближче оточення. Як розвивається світ, що затребуване зараз в світі, що буде затребуваним через 5 чи 10 років – смутні уявлення. Звідси оці дикі «стратегії до 2050 року» і публічне демонстрування власної недолугості. Мають, як правило, низький культурний рівень. Театри, музеї, культурні заходи відвідують лише з метою перерізування стрічки. Не розуміють значення цінностей для гуртування людей, не мислять цінністними категоріями;
4. Не вміють комунікувати з громадянами. Мають приблизне уявлення про аудиторії. Взагалі такий предмет як комунікація – відсутній в порядку денному сучасних політиків. Комунікація підмінюється інформуванням «про успіхи та успішні результати», популізмом, маніпуляціями, пропагандою, обіцянками без всяких на те можливостей, обманом і наборами банальщини. І так від кампанії до кампанії;
5. Практично всі нажили свої статки, завдяки наближеності до чи присутності в державних структурах. Тобто, держава як персональна годівниця; збагачення завдяки близкості до друзів дитинства, кумів, членів родини – всіх тих, хто став номенклатурою точно в такий же спосіб, раніше або паралельно. Високий рівень корумпованості.
6. Відсутність притомних, конкурентоздатних, сильних команд. Таких, які здатні працювати на рівних з політичним лідером, не бояться його, не забезпечують "теплий душ", не тішать самолюбство «вождя» і не створюють комфортне середовище задля власного спокою, не зайняті пошуками ворогів навкруги, відволікаючи увагу на непотрібні рухи і дурну боротьбу;
7. Не користуються послугами психологів задля корегування/позбавлення власних травм, проблем, страхів та ін. Не беруть уроків риторики та публічної поведінки. Зосереджені на політтехнологах, які продають свої послуги, орієнтовані на короткі проміжки часу і на створення великої мильної бульбашки;
8. Часто сповідують подвійні стандарти: одні «для людей», а інші - «для внутрішнього користування». Наприклад: жодний політик/ймовірний кандидат не висловив своєї чіткої позиції з приводу прайдів. Часто допускають дискримінаційні висловлювання. Чоловіки-політики дозволяють у своїх, навіть публічних виступах, приниження жінок, зневажливі відгуки про сільських жителів, представників «не таких», на їхній погляд, етнічних груп;
9. Дуже оберігають своє життя, свої статки від суспільного інтересу. Апелюють до того, що «мають право на приватне життя». Забувають, що, вибираючи всі принади публічності, отримують і всі недоліки публічності. Живуть закрито, привілегійовано, майже не перетинаються з середовищем, в якому живе «потенційний електорат», тому мають слабке уявлення про життя громадян країни;
10. Не вміють співпрацювати з медіа, з журналістами. Сприймають їх як обслугу. Ображаються, зводять рахунки, відмовляються від коментарів та інтерв’ю, погрожують, вбачають у тому що не подобається, «руку конкурентів», «замовні статті», «продажних журналістів».
Це – моя суб’єктивна точка зору. Без всяких претензій на істину. Але я вважаю, що досить крутитися навкруги тих, хто ніколи не зможе вийти за рамки комфорту. Не тому, що не хоче цього робити, а тому, що не розуміє, навіщо це робити.
Ми ж не засуджуємо людину, яка не може взяти висоту з розбігу і з першого разу в 4 метри? Не тренована людина просто НЕ МОЖЕ того зробити.
Варто знайти того, хто може. І побіжить. І перестрибне.
Але не цього разу. Не цього.
