Візьмемо першокласника. Уявного. З уявним смартфоном. Який цей першокласник надзвичайно любить. Але любити – це мало. Треба ще вміти користуватись. Бо інакше задоволення не отримаєш.
А що для цього потрібно? Ну бодай трохи вміти читати і писати. І не лише українською. Бо багато ж ігор англійською. Тому доводиться вчитись. Бо хочеться отримати задоволення. І ось приходить цей уявний першокласник з цим уявним смартфоном і не уявними вміннями читати і писати. І головне, що є бажання читати та писати. Бо є стимул.
А що у нас в школі? «А ну відклали смартфони! Будемо вчитись палочки малювати і літери вивчати!» І з математикою таке ж. В іграх цей уявний першокласник давно вже рахує все що треба, а в школі вперто з’ясовує скільки буде один мішок буряка плюс два мішка буряка. Звичайно смартфон колосально заважає навчанню. Просто критично заважає! Бо треба привчити дітей не просто читати-писати, а читати-писати те, що затверджено програмою. І рахувати потрібно виключно програмні речі.
Є звичайно окремі божевільні педагоги, які смартфони зробили з ворогів своїми помічниками. Але це хіба педагоги? Вони не розуміють найголовніше! Навчання – річ жорстка. І якщо навчання приносить задоволення – це вже не навчання, а якась розвага. А діти хіба в школу розважатись ходять?
