Завдяки моїм молодим приятелькам нині матиму можливість побувати в Поморянському замку. І спало на думку підступне бажання втрутитися в ситуацію з двома увічненнями Листопадового Чину.
Звісно, не до тебе п’ють – не кажи «Здоров!» Але ж я теж мешканка одного зі Львовів – того, що хоче бути містом, у якому пам’ятники варті пам’яті.
Так ось. У Поморянах роззброїли жандармерію і одностайно передали владу під українське урядування, вивісивши жовто-блакитний прапор, -- чим підтримали збройний виступ у Львові. Якщо ті гроші, які заплановано на черговий пам’ятник, віддати на реставрацію Поморянського замку і зазначити – на честь 100-річчя Листопадового чину, то кращої пам’яті про національний спротив просто нема в природі.
Переказувати історію цієї давньої споруди не буду, бо краєзнавці давно й ретельно дослідили історію Поморянського замку та його роль як фортифікаційної споруди й аристократичного палацу. До слова, Борис Возницький планував докластися до відновлення. Не встиг…
Тому вважайте цю репліку запитом від електорату.
В перетягуванні коца на свій бік виграє той, хто поступиться. А поступається мудріший. І перемагає теж. Спитайтеся в царя Соломона, як він упізнав справжню материнську любов.
