1 13528858 1242195242458295 397028834833327131 nЦе було рік тому. Але нині нагадалося і тому знову запощу. Бо дуже вже якось душевно. Отож, запихаюся, промоклий під львівською хляпою, у 217-ту маршрутку, традиційно оскверняючи свої думки матюками.

Аж раптом бачу таку картину. Сидить собі дідусь. Років під вісімдесят. Старенька, злегка вицвіла курточка, чорний кашкетик. Підкунює собі. А на колінах у нього сидить Вона. Ні, не його внучка. Його бабуся. Їй десь так само під вісімдесят. Така ж старенька курточка, тільки не куняє, бо мусить притримуватися за поручень переднього крісла, аби не сповзти з уже неміцних колін свого діда. 

Мила-мила картина. Навіть мені циніку стало якось тепло і, здалося, що я вмить обсох від дощу. Вдарив себе по руці, яка мимоволі потягнулася за телефоном, аби сфотографувати. Але, погодьтеся, що це було б, щонайменше, некоректно. Справжність і добро все одно не передасть жоден знімок…

P.S. Сподіваюся, що дідусько тримав на колінах таки свою бабуську, а не чужу. Бо тоді всі мої підозри про існування Вічного Кохання летять в тамтарами.

загрузка...