23795242 1777519178934467 8969688336494815069 nЖив-був собі Валєра. Було йому під 40, останніх років 15 працював охоронцем - то в приватних компаніях, то особистим при різних бізнесменах. І ось якось начитався він Кові, Екмана і трохи Бегдебера і вирішив, що пора йому професію міняти, ставати подібним до тих, кого охороняв все свідоме життя. А інша езотерична література підказала йому, що для повної гармонії треба ще жінку собі завести - ресурсну і безпечну. Яка б його надихала на подвиги, підказувала куди рухатись і давала енергію для руху. 

Окинув Валєра оком і вибрав собі для повноти життя жінку із сусіднього будинку. Вона жила із донькою-підлітком і собакою. Їздила на машині і завжди виглядала на всі 100. "О!, - прикинув Валєра, - вона та, хто мені треба. Їй треба чоловік раз сама з дитиною". Якось як вигулювала жінка собаку, викатив Валєра у двір, зробив інтелігентне ліцо, ввімкнув алгоритм на відтворення всього словникового запасу з прочитаних книжок і випалив: "Здрастє, а шо у вас за порода такая?". Слово за слово - розговорились. Звати жінку було Оля, керувала власним бізнесом - флористика заходів. Валєра з першого разу навіть і не зрозумів що це, але зробив вигляд, що слово "флористика" для нього відоме з пелюшок. 

Пооблизувався Валєра і запросив нашу Олю в парк на прогулянку. На наступний день також погуляли. Потім ще. І ще. Розповідала переважно Оля. Валєра розумів - йому головне більше задавати запитань і менше говорити. Бо жіночка вся така інтелігентна, вишукана. Панчохи, певно, носить і білизну дорогу. Валєрі ж важко було розповісти самому якусь довгу історію, бо в охороні говорити було не прийнято, а стріляти і бігати на побаченні було не комільфо.

Олі було в кайф розповідати Валєрі і про те як бізнес починала, і про університет, і про закордонні подорожі. Їй подобалось, що Валєра цікавився нею і без упину запитував "і що? і як? а ти що?".

Наступила осінь, на дворі +7, Олінька візьми і натякни Валєрі що пора якось би і в ресторан чи в кіно там... Валєра напрягся, але, що робити, ресторан - то ресторан. Запросив. Оля вибрала її улюблений - подібний до палацу, прямо в центральному міському парку. Валєра одягнув "всьокращезразу", навіть краватку. Оля була на висоті - сукня, обцаси, прикраси... А пахла як! Ммммм! Валєра був на вершині світу від щастя - такі жінка і із ним! В нього вийшло зацікавити ту самі - ресурсну і безпечну. Має власний бізнес, без корони, гуляла із ним по парку і нічого не вимагала. От тільки ресторан. Але то ж такі дрібниці! Зарплати охоронця точно вистачить на таку непримхливу панянку.

Та з входу в ресторан "щось пішло не так". В ресторані все було "дорого-богато", зі сцени звучав "живий" блюз. Валєра сидить такий, для нього все нове, красиве і незвичне і трохи напряжне... Принесли меню. Валєра відкрив і аж ахнув! Професійна чуйка не підвела. Салат по 300 грн! Кава 50! Руки затремтіли. Відпросився Валєра в туалет. Вийшов, порахував вміст гаманця. Фух. Тисяча є, якраз на салати, десерт і каву вистачить. Зробили замовлення - Оля рибу на грилі, салат і пізніше - десерт. Валєра - капучіно. І сидить такий, ніяковіє. А Оля ж інтелігентна баришня, також мовчить, колупає серветку наманікюреним нігтем. Валєра ввімкнув всю свою військову витримку поки Оля з апетитом їла макрель. Коли принесли десерт і Оля замовла ще латте, то Валєра вже напрягся - за його підрахунком тисячу було вже втрачено. І тут Оля захотіла ще вина. Небо стало падати на Валєру, в очах потемнішало, потом залило спину, а долоні змокріли. 

- Оля, алкоголь шкідливий для здоров"я!
- Валєра, в терапевтичних дозах - він навіть корисний. Я візьму добре дороге вино і все буде добре...
- Оля, не треба тобі вина! Я ж турбуюсь про тебе!
- Валєра, ну будь ласка, ну я дуже хочу!

Валєра гаркнув на офіціанта: "Іді вон і счьот принєсі! Бистро!". Ледь вистачило Валєрі оплатити рахунок. Назад їхали на тролейбусі, бо Валєра не захотів, щоб Оля платила за таксі. 

Їхали мовчки. Валєра міркував - скоро зима, "кіно-ресторан" для його пасії стане потребою, а його можливості обмежені. В голові у Валєри крутились різні думки - інвестовувати в "таку жінку" півзарплати щомісяця без гарантій, що вона надихне на власний бізнес і допоможе його розвинути чи забити і знайти собі кого, до кого можна додому на борщ приходити. Оля ж дивилась на Валєру і думала "Хороший хлопець. Добрий і турботливий. А те вино ж так хотілось... І на таксі додому їхати...".

Провів наш герой даму до під"їзду. На ранок пише їй у вайбер - "Придеш ко мне дамой на вино? Луче ресторана". А Оля чомусь мовчить. І на наступний день також. І тиждень мовчить. "Дивна якась, - подумав Валєра, - хотіла ж вина, я їй пропоную. В мене вдома, в теплі, в добрі. Ну і що що не в ресторані? Я також добре готую. І диван у мене он який м"якенький, хозяйка квартири недавно на ньому оббивку поміняла". 

Ага, дивна якась та Оля...

загрузка...