В Україні полюбляють загортати дрібні (і не дуже) капості у гарну обгортку. Для більшої важливості можуть навіть назвати це реформою. Однак суті це не змінює.
Фінальним акордом великої судової реформи в Україні має шанс стати реформа адвокатури. З судами та їхньою вертикаллю Банкова уже навела порядок, тож залишився ще один – щоправда, найбільш незалежний сегмент судочинства: адвокати. І бліцкриг тут не вдався.
Після майже трирічного ігнору, обману та протистояння з Національною асоціацією адвокатів (НААУ) куратори реформи внесли як невідкладний законопроект «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у Верховну Раду від імені глави держави.
Це, безперечно, цікавий досвід – реформувати юридичну сферу, порушуючи при цьому не лише українські порядки, але і європейські норми підготовки і проведення реформ. Адже спершу йшлося лише про зміни і доповнення до чинного законодавства – попередній закон про адвокатуру (і доволі прогресивний, як вважали, зокрема, і європейські фахівці) ухвалили щойно у 2012 році. А вже потім куратори з Адміністрації президента, без залучення НААУ, кулуарно затвердили у Раді з питань судової реформи і зареєстрували в парламенті свій «реформаторський» проект закону. Який за своєю суттю замість наближати Україну до ЄС навпаки – віддаляє.
Детальний аналіз законопроекту №9055 буде цікавий переважно фахівцям-юристам. Для широкого загалу зазначимо, що під обгорткою реформи ховаються вкрай небезпечні норми, які можуть зробити з адвоката слухняного виконавця чиєїсь волі.
Наприклад, дії настирного, добросовісного адвоката, який подає багато запитів чи клопотань, можуть кваліфікуватись як… зловживання, за що захисника можуть серйозно покарати. Фактично, не вирішене питання захисту прав адвокатів при обшуках. А до справ можуть залучати «свого» захисника, який дбатиме не про клієнта, а допоможе провести потрібні обвинуваченню процесуальні дії.
Зрозуміло, що адвокатська спільнота, яку «забули спитати» (а радше – не захотіли почути) під час творення цієї «реформи», обурилася такими нововведеннями. Прикметно, до речі, що майже третина українських адвокатів змогла ознайомитись із поданим проектом лише після його публікації на сайті Верховної Ради. Але реакція не забарилася.
На додачу до невідкладного президентського в парламенті зареєстровані ще два альтернативні законопроекти (9055-1, 9055-2) . Ухвалити саме їх і просить професійна спільнота.
Як зазначають у Раді адвокатів України (РАУ), обидва законопроекти посилюють незалежність адвокатури, розширюють права адвокатів та гарантій адвокатської діяльності, вдосконалюють порядок доступу до професії і застосування дисциплінарних процедур. Ці механізми обговорювались у професійній адвокатській спільноті та були з’їздами адвокатів попередніх років.
Ухвалення котрогось із альтернативних законопроектів сприятиме розвитку інституту адвокатури, виконанню Україною міжнародних зобов’язань як члена Ради Європи та ООН, реалізації конституційних прав людини і громадянина, принципів верховенства права та доступності професійної правової допомоги, переконані в РАУ.
Тепер вирішення питання адвокатської реформи – в руках народних обранців. У них мав би спрацювати елементарний інстинкт самозбереження: адвокат повинен бути захищеним і незалежним, щоб у повній мірі відстоювати інтереси свого клієнта. Інакше суди стануть елементом розправи влади над незгодними з «генеральною лінією». І захистити людину там від будь-якої сваволі – хоч від придуманого боргу за комуналку, а хоч від сфальшованих результатів парламентських виборів на якомусь окрузі – повинен буде адвокат у суді.
А для цього йому потрібен відповідний закон та зафіксовані в ньому права. А не кольоровий фантик псевдореформи, яким прикриють узурпацію влади та беззаконня.
