До салону її підвіз крутий байкер на "Харлеї". Миловидна чорнявка з бездонними сіро-блакитними очима і порцеляновим рум'янцем, тиха і делікатна, як серпневий вечір. Няшна сукеночка і брутальні байкерські черевики. "Цікава дівчина", - мимоволі подумалося.
- А можно мне не очень ярко? Парень просил, чтоб я осталась собой, - і сором'язливо посміхнулася.
Працювалося легко, дівча тахцем підглядало в дзеркало.
- Знаете, а у нас макияж намного дороже стоит.
- У вас - це де?
- Далеко. В Челябинске.
Я мимоволі насторожилася.
- А що Вас занесло до Львова?
- Любовь. Познакомилась с парнем, общались полтора года, потом у вас Майдан начался. Он помогал, чем мог. А потом - война. И я решила приехать. Половина родни меня прокляла и сказали, что меня изнасилуют и убьют прямо в аэропорту. Бред какой!
- І як Вам Львів?
Дівчина чудово розуміє українську, не просить перейти на "общєпанятний".
- О, сначала я решила - город шоколада, пива и кофе!!! Как вы можете столько кофе пить?!
- А ми не каву п'ємо, ми спілкуємося, - посміхаюся. - Ви краще скажіть, скількох дітей ще треба побити, щоб у вас гідність прокинулася?!
- Да не проснется у нас достоинство, у нас его нет. Мой дядя, пограничник, сам попросился на Донбасс воевать. Убить его готова!!! "Я Родину пошел защищать!" "От кого?! - спрашиваю, - На чьей территории?!" На самом деле он алкаш, трус и мародер. А вторая половина родни и я с родителями ходим на все митинги! Мне так стыдно в вашем аэропорту вынимать свой русский паспорт! А когда еду обратно, плачу так, что таможенники сочувствуют. Вы такая крутая нация! Нам внушают, что все против России, что вы - враги, войдете в НАТО и нападете на нас. Эти идиоты верят!
Дівча плаче, макіяж пливе. А я співчуваю, але десь на краю свідомості блимає червоне світло недовіри. Кляті "братья", заклята любов і клята війна.
Закінчила макіяж.
- Дякую, - тихо мовила дівчина і щиро посміхнулася.
Клята війна.
