1. Найосновніша вада Закону, що він діє лише в межах державної та комунальної форм власності. Мовна сваволя в підприємствах, закладах, установах приватного сектору, який є переважним, нічим не обмежується. Ніби приватний сектор — це інша держава, ніби там працюють не громадяни України.
Категорична вимога: зняти в усіх статтях слова “державної та комунальної форм власності”, “державні та комунальні”, які обмежують дію Закону, роблять його куцим.
2. Коли йдеться про книговидання, то в проекті Закону береться до уваги тільки кількість назв, тобто урівнюється товстезна монографія з рекламною тонесенькою брошуркою.
Категорична вимога: до кількості назв додати: “і обсягу їх у друкованих аркушах та в накладах”.
3. Обсяг преси державною мовою в обігу по Україні має становити щонайменше 90 %, а не 50 %, як це пропонує проект Закону. Кожен громадянин України повинен принаймні розуміти державну мову, якщо вже спілкуватися нею вважає принизливим для себе. Коли 29 квітня 1918 року до влади в Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський, всі газети, вся преса стала виходити українською мовою.
4. Уповноваженого із захисту державної мови, як і Уповноваженого з прав людини, повинна обирати Верховна Рада України на конкурсній основі, а не хтось призначати на свій смак. Це має бути не просто працівник Кабінету Міністрів, а людина з повноваженнями міністра.
Ще такі дрібні зауваження:
Стаття 1, пункт 7 додати в кінці: , і караються відповідно до закону.
Стаття 3. 1. 6). в) у кінці: відповідно до мовного стандарту.
Стаття 7. Коло осіб, зобов’язаних вільно володіти державною мовою і користуватися нею під час виконання службових обов’язків.
Стаття 7. 1. Вільно володіти державною мовою і користуватися нею під час виконання службових обов’язків зобов’язані:
Стаття 12. Вставити: команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного і позастатутного спілкування…
Стаття 13. 2. З громадянами інших держав та особами без громадянства, які не розуміють державної мови…
Стаття 14. Закінчити:… державною мовою або однією з офіційних мов Європейського Союзу.
Стаття 17. 8. Мовою позашкільної освіти та позашкільних культурно-виховних заходів є державна мова.
Стаття 20. Усунути суперечність між щоденною і щот ижневою тривалістю передач державною мовою. І не субтитруються, а озвучуються державною мовою.
Стаття 22. 4. Держава сприяє виданню та поширенню через державні й комунальні бібліотеки та сітку книгарень творів української літератури, заохочує перекладання й видання українською мовою іншомовної літератури.
Стаття 23. Додати: “Змішування різних мов на інтернет-сайті не допускається”.
Стаття 24.2, Додати: “Дубльована інформація іншою мовою розміщується внизу або праворуч”.
Стаття 26. Закінчити: Написи українською мовою подаються зверху або ліворуч.
Стаття 27 Зняти пункт 2.
Може, я не всі недоречності помітив. Доповнюйте.
Шановні друзі, пишіть про вади цього Закону й висилайте у Верховну Раду в конвертах, якщо ви не байдужі.
