На підніжку трамваю заскочила в останню мить, надто вже поспішала. Старенький трамвай скрипнувши, зачинив дверцята. Потягнулася до компостера, але цієї миті вагон різко шарпнувся. Я негайно і вульгарно впечаталася в плечі огрядного дядька, що мав нещастя стояти поперед мене. Дядько від несподіванки гикнув, голосно клацнув зубами, але рівновагу втримав.
Вирівнялася, зашарілася і ледь відкрила рота, щоб перепроситися, як трамвайчик знову різко рвонув. Цього разу я гикнула, дядечко впав на мене, різниця вагових категорій не залишила жодних шансів. Наш спільний політ різко обламала могутня скеля - пацан спортивної статури витримав обох. Вирівнялася, поправила одяг, оглянула панчохи на предмет уражень, відкрила рот, щоб перепроситися. Але падлючий трамвай знову різко скочив. Кілька бабусь поспіхом витягли вервички з турепок і судомно закривши очі, зашепотіли молитви.
Сафарі тривало. Трамвайчик скакав і кидався на рейки, як скажений, гарчав і дзеленчав, розганяючи вгодованих голубів, псів, котів, пішоходів і круті джипи.
Ми літали салоном, як грушки пивницею в часі землетрусу. Молилися вже навіть атеїсти. Від адреналіну впріли вікна, в салоні панувала мертва тиша, нас братало розуміння примарності життя і бажання вибратися живими.
До зупинки доїхали півпритомними, глибоковіруючими братами і сестрами. Зійшла на твердь земну, готова цілувати плитку, вироблену заводиком Пані Мерової і викладену Паном Мером, за її надійність. Коліна тремтіли, картинка перед очима миготіла, залишки тверезого глузду ніяк не збиралися до купи. Обійшла вагон. "Стажист" - голосно і урочисто пафосним капслоком виголошувала табличка на лобовому склі.
МінЗдоров попереджає: "Користування електротранспортом шкодить вашому здоров'ю, призводить до ранньої імпотенції і вкорочує життя!".
