Нині, кажуть, день захисту чоловіків від насильницьких дій жінок. А вони, оці насильницькі дії, бувають дуже різні, і фізичні, і психологічні, і все разом узяте.
Тому нині згадаю сусіда, тішайшого дядька Васю в розтягнутих спортивних штанах із лампасами і його не те, що мегеру... і не відьму... Коротше, слова нема, щоб назвать благовірну. Їхні стосунки збоку нагадували стосунки садистки й мазохіста, от тіки Вася в спортівках мазохістом не був, а був собі нещасним дядьком, який заплутався в стосунках з бабою, якій місце було в психушці, у закритій палаті з вічком на дверях.
Вася й відійшов тихенько, у лікарні, куди запізно вже носила мегера Люся каструльки, дивуючись, чому Вася нічого не їсть і лагідно усміхаючись, повертає каструльки з неторканим содєржимим. Вася помирав від раку гортані, бо після кожної сварки з мордобоєм (била мегера сурово і всім, що під руку нагодилося: телефон дак телефон, хрустальна ваза - тоже можно) тікав на балкон, де прикурював одну сигарету від іншої, руки йому тремтіли, але навіть матюка ніколи не чув ніхто від смиренного Васі в лампасах... Люся ж здравствувала довго потому, но і їй настав кінець.
Так що - чоловіки тоже плачуть. І їхні сльози й побої майже завжди непомітні. І вопше - то ж не мужик, котрий не вміє бабу на місце поставити. Тому Васі й Саші помруть від інфаркту, інсульту чи раку, і ми не знатимемо, чому Вася курив по 3 пачки на день і любив випить. А випить любив, бо мегера не дозволяла йому, приміром, бачитися з дітьми від першого шлюбу.
І за такими васями в розтягнутих спортівках стоїть море німих трагедій.
Так що, дядь Вась, нині Ваш день...
Любімо одне одного. І згадуймо, що коли доля нас зводила, то ми не спали ночей від пристрасті, цілувалися до малинок на шиї, лазили у вікна, їздили до інших міст, щоб тільки побачитися, націлуватися, надихатися одне одним...і взагалі робили купу несосвітенних дурниць. Невже все це минуло?
*імена героїв змінено
