tyxolozДень пам’яті Героїв Небесної сотні. Сьогодні буде багато слів про Майдан, Революцію гідності і жертви. Слів щирих і пафосних, вистражданих і вивчених, повних розчарування і віри. Різних. Але я не про слова. Я про відчуття. Відчуття, яких не забути ніколи.

Певен: кожен, хто був на Майдані, ніколи не забуде його звуків, образів, запахів, дотиків і смаків.
Запах диму від вогнища і козацького куліша. Доторки незнайомців, які раптом стали друзями.

Відчуття ліктя. Паморозь на вусах, бородах і бровах. Гаряче горнятко, що обіпікає руки, і шорстка поверхня дерев"яних щитів. Світляні плями і спалахи від феєрверків і пострілів. Смак гарячого чаю з рук волонтерок з очима янголів і солоного поту на губах. Важкі "аромати" місць перепочинку і мокрого одягу, що сохне на батареях. Звучання гімну над ранок і в особливо напружені моменти. Залпи.

У кожного своя колекція відчуттів, але ніхто, ніхто, я певен, не зможе забути атмосфери Майдану, хоч би й хотів викреслити його зі своєї пам"яті.

Живі відчуття тримаються в пам’яті довше від гасел чи назв політичних сил.

Але є ще одне відчуття, про яке мушу сказати.

Не хочу, а мушу.

Бо воно страшне. І я не хотів би, щоб воно у мені жило - навіть у формі спогаду.

Це відчуття провини.

Жахливе, пекуче, болісне й абсурдне відчуття провини за те, що НЕ МЕНЕ вбили на Майдані. Що НЕ Я віддав своє життя в тій пекельній, у тій завзятій борні.

Це абсурдне відчуття, підкреслюю, і його б не мало бути в нормальної людини, яка хоче жити й творити. І тішитися життям, а не картати себе через те, що за збігом обставин саме вона уникнула смерті.

Воно мене гризе, попри всю свою абсурдність.

І певен, що не лише мене.

Я не був у ТІ дні на Майдані, хоча провів там трохи днів і ночей.

І, мабуть, ніколи цього відчуття вже не позбудуся. Хоч і хотів би.

Утім... хай воно живе в мені. Щоб не дати забути. Бо всі ми в неоплатному боргу перед тими, кому доля не дала жодного шансу мати таке відчуття, яке гнітить нас. Чи принаймні декого з нас.

Вони від нього вільні.

А ми ні.

І тому ніколи не позбудемося того внутрішнього Майдану.