Про українську мову. У моїй юності переконаний, але безграмотний україномовнозациклений хлопець казав, що він палить цигарки, а не курить сигарети.
Чому він не геть правий – усі розуміють, тому пояснювати не буду. Я продовжую курити сигарети, не заважаючи комусь палити цигарки ))). Але про що йдеться. Ми боїмося слів, які раптом використовують у російській мові. Часто боїмося слів, які українська мова подарувала російській. Але при цьому перетворюємо свою мову в тотальний англіцизм-понтовизм.
У нас сотворили пазл-бібліотеку у коворкінгу. Про стартами і воркошопи взагалі мовчу.
Колись, коли діти воркшопів і коворкінгів ще цмуняли молоко (а не мілк) з маминих( а не мазених) грудей, один допитливий журналіст запитався в одного мудрого художника, чим, мовляв, відрізняється перформенс від інсталяції. І мудрий художник пояснив допитливому журналісту:
- Ну, дивися. Коли ти насрав і закликав людей на то подивитися, - то є інсталяція. А коли ти закликав людей, а після того починаєш срати – то вже перформенс.
- А коли збереться народ і всі разом почнуть срати – то вже хепінінг? – домислив я.
Маю підозру, що, захищаючи мову від русизмів, ми оголюємо тили.
