Генпрокурор Луценко в інтерв'ю телеканалу заявив про застій у боротьбі з корупцією. Для її посилення запропонував зміну в законі, щоб мінімальне покарання за хабар було - обов'язкове позбавлення волі.
Не буду доводити та наводити приклади - не суворість покарання зменшує злочиність, а - невідворотність кари за злочин.
У всіх на слуху приклад засудження заступника прокурора Вінницької області до штрафу в 25000 грн. за хабар у 5000 доларів.
Здавалося - он він, наочний приклад, коли м'якість покарання не зупиняє злочинців, навпаки. На цьому наочному прикладі хотілося б розібратись: чи має Генеральний прокурор рацію, хто винен у тому застої, чи може Генеральний прокурор вплинути на ситуацію й не виступати стороннім спостерігачем.
Так, в питанні невідворотності покарання, боротьбі із злочинністю й корупцією чільне місце належить прокуратурі.
Заява Генерального прокурора свідчить про його неспроможність проводити боротьбу з корупцією, небажання цим займатися, задурюючи відсиланнями до недосконалості Закону. Він свого часу, будучи очільником МВС нарікав на прокуратуру, яка заважала "боротися". Зараз він - очільник Генеральної прокуратури. Тепер заважають - суди й недосконалі закони. Так і хочеться запитатися: може не цю країну обрав для проживання? Громадяни - не заважають?
Такі інфантильні заяви свідчать про те, що він: а)дурить громадян України б)обдурений своїми підлеглими в)неспроможний організувати роботу в прокуратурі для досягнення позитивного результату.
В ситуації із заступником прокурора Вінницької області - подібні вироки по затверджених угодах про визнання винуватості - "фішка" теперішньої роботи слідства й прокуратури та підстави для обґрунтованого сумніву: чи правильно вони поступають? Чи немає в цьому їх меркантильного інтересу?
Законом передбачені дієві можливості застосування інституту угод для дієвої боротьби із злочинністю. Але - потрібно вміти ним правильно користуватися - в інтересах суспільства, а не своїх.
В межах угоди про визнання винуватості слідчі, прокурори пропонують - визнати вину взамін на узгоджену сторонами міру покарання. Все.
У випадку із заступником прокурора Вінницької області - угоди укладені із посередником передачі хабаря, адвокатом і прокурорським працівником.
Такий підхід - ремісничий, спрощений та містить низку корупційних ризиків як повторення злочинів, так і сумніву в добропорядоності й доброчесності сторони угоди - процесуального прокурора.
В подібних випадках угоди правильніше укладати з посередником та адвокатом. Із заступником прокурора області, як кінцевою ланкою хабаря - ні. Оскільки без його згоди на отримання неправомірної вигоди не було б злочину. Обвинувальний акт відносно нього в суді, підкріплений вироками по двом укладеним угодам сприяв би призначенню судом справедливої міри покарання, відсікав би в майбутньому бажання прокурорів взагалі вступати в подібні перемовини із посередниками та адвокатами щодо отртимання неправомірної вигоди.
Цього не знає Генеральний прокурор? Не знають його підлеглі?
Знають, але так чомусь не поступають. Простіше - звинуватити когось і послатися на недосконалий закон, аніж тактично правильно все зробити.
