- Ти понімаєш, шо ти нічтожество, понімаєш? - кричала Світлана Дмитрівна над головою маленького Ромчика - понімаєш? Де домашнє завдання?
- Ось - пролопотів Ромчик і посунув до вчительки зошит в клітинку, - тільки...
- Шо тільки! Тобі шо задано було, га? А ти що написав? А минулий раз? Де всі домашні завдання? - не переставала кричати Світлана Дмитрівна. Її лице розчервонілось і стало багряним, а ніс барабольою так взагалі став синюватим, кров вдарила їй в голову, вона кричала і кричала на це маленьке немічне дитя з тоненькими ручками і рудою голівкою, на якій у різні сторони стирчало неслухняне волосся.
- Нічтожество! - крикнула Світлана Дмитрівна і жбурнула зошит в клітинку. Він долетів до другої парти і розчепірений приземлився на пузо зеленою рубашкою доверху, на якій несміливим почерком було написано: Зошит з математики, учня 2 Б класу, - завтра з мамою до школи!
Ромчикові очі, як резервуари з водою почали наповнюватись слізьми і ось-ось готові були прорвати захисну дамбу і хлинути всім горем і розпачем на класний журнал.
Він робив домашнє, він завжди робив ретельно домашнє завдання, списуючи весь чорновик смішними цифрами. В двійках йому чудились величні лебеді, в трійках поросята, четвірка була схожа на перевернутий стілець, а пятірка на якогось пузаня, над шісткою він взагалі не розмірковував, бо його магічно приваблювала цифра сім, а на вісімку він міг довго дивитись зачарованими очима, м'яко ковзаючи по безкінечним лініям. Його взагалі не приваблювали ніякі арифметичні дії, ні 2+2, ні 2+5...
Його затріпаний чорновичок був густо списаний чудернацькими звивистими лініями і він прагнув досконалості в малюванні і намагався осягнути своїм дитячим єством де та межа, коли з двійки можна намалювати лебедя...
Він сів за парту, дістав свій чорновичок, перелистав сторінки і почав виписувати вісімку, а у вухах бриніло пискляве: ти нічтожество, ти понімаєш?!!!
Сльози густо закапали з його очей прямо в зошит...
***
Пройшло 30 років...
Роман Андрійович, втомлений, як собака, щойно вийшов з операційної. Йому шалено хотілось курити і кави, хотілось пошвидше додому, наїстись борщу і завалитись спати, він так втомився...
- Роман Андрійович! важку хвору привезли, перитоніт!
- Я можу хоча б пів цигарки скурити? Всі три години за операційним тільки про це і мріяв
- Ні, вона дуже важка, вже все готово, давайте в операційну!
- Та хай йому грець - втомлено пробубнів Роман Андрійович, ретельно намилюючи руки, - хто? - запитав він у медсестри
- Жінка, років 50, а може й більше, не знаю, ще не читала документи...
"Якесь знайоме обличчя" - промайнуло в голові Романа Андрійовича, але розмірковувати і згадувати зовсім не було часу, дві години операції злетіли як одна мить і в 2 години ночі він вже був вдома, омріяна цигарка була давно скурена, а кава випита, треба було швидко засинати, бо о 8 знову на роботу. Мозок ніяк не хотів відключатись і малював в уяві чудернацьких лебедів з двійок, а вісімка перетворювалась в стрічку Мебіуса.
- Хіральна... - сплило в уяві якесь слово і мозок Романа Андрійовича відключився, як світло в операційній.
*
- Ну, як ми себе почуваємо? - присів Роман Андрійович на ліжко нічної перитонітчиці і почав листати медичну картку
- Пити хочу... - простогнала хвора
- Ще не можна, я зараз змочу вам губи, а десь години за дві можна буде зробити ковток - Роман Андрійович відірвався від медичної картки і глянув на хвору...
"Знайомий ніс"- промайнуло в голові і Роман Андрійович підвівся з ліжка
- Ромчику... ти мене не впізнав? - безголосо прошкварчала нічна перитонітчиця
- Ні... - пробурмотів Роман Андрійович та швидко вийшов з палати. В голові молоточками вистукувало фразу "Ти нічтожество, ти понімаєш?!!!"
- Я лікар, - задумливо сказав сам до себе Роман Андрійович, затягуючись на вулиці цигаркою. В осінньому небі летіли гуси і Роман Андрійович відразу подумав, що гуска теж схожа на двійку, - я все пам"ятаю, Світлана Дмитрівна... Все... Не плюй в криницю...
За дві неділі Світлану Дмитрівну виписали рум"яну, як порося і вона грузно ввалилась на переднє сидіння зятьового джипа з торбами.
- Ти прєдставляєш, Стьопка, а це ж мій учєнік мене опєрірував, Ромка! Божеее, а такий тупий хлопчик був, в другому класі не міг скласти 2+3 а он що виросло!
- Даааа, тьоща, якби не він, то ми б вже всією вулицею і школою поминальні пиріжки з бощем їли - гигикнув зять і хряпнув дверима.
- Завтра занесеш йому коньяк з канфєтами! Ти ба, Ромка врач! А який тупенький був!
-------------
Роман Андрійович вийшов з лікарні, дув пронизливий осінній вітер, він підняв комір, підійшов до сміттєвого бака і жбурнув туди білий пакет.
Щось дзвінко гупнуло і мабуть розбилось, але Роман Андрійович цього вже не чув...
