За час війни я бачив чимало.
Волонтера, який в чотирнадцятому накидав по сто п’ятдесят гривень на парі берців для іншої волонтерської групи бо «мені ж якось треба на своїх підопічних збирать»?
Медика, який у якого вся грудь в орденах бо «на собі десятками виносив», який вдруг «забув» дорогу до госпіталю куди виносив.
Чувака, якій пішов водієм-волонтером, бо пообіцяли УБД.
Патріота, який «народив» дитинку шоб не йти в армію, а потім кинув її з мамою бо вже не беруть, бо вже контракт.
І багато чого ще.
Щоразу це ніби вступаєш в рідку калюжу гівна. Потім скидаєш це гівно і йдеш далі рубаючи всі можливі мости і зв’язки з цим непотребом. Просто йдеш, бо ти безсилий, адже до того як зрозумів, шо це гівно ти не збирав доказів, бо ж хто збирає компромат на своїх? А значить нічого не доведеш.
В такі моменти хочеться послать все це під три чорти. Однак згадую тих, хто воює за людей, а не за цяцьки, витягує, рятує, допомогає не за якісь преференції, а тому, що не все одно в якому світі жить, і все стає на місця.
Знаю шо у багатьох виникають схожі питання. Бачу по стрічці. Забийте. Не воюйте з гівном. Бо в битві можна заляпатися по самі вуха. Краще спрямовуйте енергію туди, де вона потрібна. На боротьбу зі справжнім ворогом і на допомогу справжнім своїм.
