Оподаткування заробітчан - це постріл в лежачого і можливість для тих, хто біля корита, вкрасти ще більше. Так вважають усі мої знайомі, які працюють за кордоном. Спілкувалися з ними на днях, коли додому здалеку українців покликало Різдво.
Я не експерт в галузі економіки і податкової системи, але тут попахує підлістю. Видається, що за рахунок тих, кого держава не змогла втримати гідним життям, можновладці планують поповнювати бюджет і набивати власні кишені.
У середньому три місяці на чужині без перерви. Потім місяць-два вдома і назад. А дехто працює і по півроку. Залишаючи вдома дітей, дружин, чоловіків, стареньких батьків. Не соромлячись чорної і важкої роботи. Рахуючи кожен долар чи євро. Терплячи не завжди порядне ставлення іноземних роботодавців і часто гублячи повагу до себе. Ні, ці працьовиті і сильні люди аж ніяк не зрадили Батьківщину, яка так часто зраджувала і зраджує їм, не даючи відповідного рівня доходів і соціального забезпечення. Як я писав раніше, більшість із заробітчан таки привозять європейські гроші сюди, до України. І тут будують, купляють, починають бізнес, навчають дітей за контрактом. І для багатьох - це єдина можливість побачити "як живуть люди". Як повертати українців додому - складне питання. І відповіді швидкої та однозначної немає. Але цим людям ми маємо сказати щонайменше дякую, а не затягувати на їхній шиї фінансовий зашморг!
Не знаю на якому етапі зараз ідеї щодо накладання податків на доходи заробітчан, про що активно говорили місяці три тому, і звідки взагалі такі ініціативи беруться. Але українців це болить і досі. Вони вірять, що Україна повноцінно стане Європою. Але не коштом мозолів на їхніх руках. У першу чергу вони працюють для блага дітей. А все що повинні і так сплачують. Коли, наприклад, купляють квитки на транспорт.
