Томоси, нові курси, чесних більше, розумних менше, ми здобули, а ми зробимо краще, тонни макулатури, рагульські намети з нікому непотрібними газетами, котрі роздають усілякі марґінальні особистості, бо хто ше на таку роботу піде.
Запущена гігантська машина з сотнями мільйонів гривень у обороті, єдина мета котрої – напрацювати впізнаваність і так замахати українського виборця, щоб він, отупілий і дезорієнтований, вже взагалі не розумів шо коїться.
Період перед кожними виборами в Україні – це ніби їдеш десь по трасі і в’їжджаєш в участок біля дріжджового заводу або добре згноєних полів. Розумієш, шо цей нестерпний сморід треба просто перетерпіти, ше кілометр і вже буде нормально. Але атмосфера в салоні стає токсичною, раптово змовкають жваві дорожні розмови і кожен мовчки дивиться у вікно і подумки молиться, щоб всі в салоні зрозуміли шо то смердить знадвору, а не подумали часом що то він пукнув.
Той, хто обізнаний із законами функціонування ринку реклами та бізнесу взагалі, то приречено розуміє, що коли люди тратять десятки мільйонів гривень на рекламу кандидата – то вони це роблять не просто бо мають зайві гроші, а він повинен потім їх відробити. І це замкнуте коло нівелює будь-які виборчі надії людини зі здоровим глуздом.
