1 e54n7sh48ot48 1У мене є подруга – Маруся. У неї розсіяний склероз: повільно вона ходити може, але пробігти навіть пару метрів – ні. Руки і ноги не хочуть слухати. Вже 30 років вона живе в депресивному селі, залишена сама на себе, у великій хаті з білої цегли.

А як все було… Маруся – сусідка в бабиному селі, куди мене привозили на літо. Між нами - 10 років різниці. ЇЇ батьки тоді (кінець 80-их) - заможні люди. Маруся мала пластинки «моден токін» і «фелічіта», дефіцитні «тєні», якими малювалися всі, хто хтів, чудовий гардероб та атестат. Маруся поступила в Дрогобицький педінститут. І тут, як грім на погоже небо – Маруся вагітна, батько дитини відразу втік, а вона з тих пережитків захворіла. Майже одразу її тато помер від інфаркту, сестра – від раку. За ними пішла і мама (хворіла на діабет).

Маруся залишилась з сином, але він так і не зміг стати їй опорою. Сьогодні Маруся отримує 1600 гривень пенсії. Вона не їсть м’яса, риби, мандаринок тощо, бо треба платити за газ. Вона дуже «фігурова» і боїться набрати вагу, тому відмовилась від макаронів та бульби, бо не зможе ходити взагалі. Вона кожен раз пече хліб, смажить яєчню на воді, сама ремонтує крани, косить, розчиняє вапно, аби білити ті великі покої, пере фіранки і засаджує город ненависною картоплею, аби мати синові на вареники. Потім збирає жуків і кляне той город, бо годі дати з ним ради. Вона сушить мокру голову при духовці, і все життя прала в руках, поки якийсь «ельф» не подбав для неї про пральку...

Скажу відверто, мене, як і мабуть кожного, часто гризе «внутрішній черв’як»: «квартира замала», «машина застара», «зарплата – не така», «робота – не там», і влітку замість Марокко ми пакуємся на Рибаківку… І от, в моменти найглибшої кризи я їду до Марусі. На годину-дві. А дорогою назад - щиро радію що можу мати роботу, ходити в кіно, купувати книжки, спостерігати за літаками з вікна квартири, робити подарунки і купу інших безглуздих непотрібних речей. Тому, якщо десь колись комусь здається, що «в сусіда хата таки вища», і докучає гризота, бо «хочеться ще одне пальто», новий смартфон, або каблучку, «але вже не з цирконом» нема грошей, поїхали зі мною до Марусі, вона дуже позитивна. Лише 60 км від Львова – і тебе моментально попускає.

загрузка...