32313657 10216379722109523 7476876753336532992 n 1Ніч гніву. 19 лютого 2014. Щороку хотіла написати і щось не йшло. Рівно 5 років минуло. А ми так толком нічого не знаємо. Хтось втаємничений знає все. Хтось знає лише частину правди. Хтось бачив лише фрагменти. Серед останніх я. І частина моїх колег, знайомих. Велика частина львівян спала по домівках і дізналася лише з новин наступного дня...

Те, що я знаю і бачила для мене свідчить, що ніч гніву була не просто стихійним закономірним виплеском гніву, болі і відчаю. Тобто гнів, біль і відчай частини львівян був канвою для якоїсь спецоперації. Суть якої досі вислизає від мого розуміння. 

Опишу лиш ті маркери і події, які я особисто бачила і вважаю важливими. 

Десь ближче до обіду 18 лютого з’явився анонс брифінгу начальника УМВС у Львівській області Олександра Рудяка. На 16:00 здається. Чи трошки пізніше, точно вже не згадаю. Мета брифінгу була якась невнятна. Ми пішли на брифінг. То був тривожний час і ми максимально ходили на всі заходи. Рудяк на брифінгу говорив про те, що все під контролем. І що зброя захована і нема чого хвилюватися. Ми навіть уточнювали «чого ви зібрали нас? Щоб це повідомити?»... чесно кажучи, та пресуха досі для мене загадка.

Я вже не згадаю точно час, але десь ближче до вечора, я була вже вдома, стало відомо, що штурмували ода і обласну міліцію. Я зрозуміла, що треба повертатися на роботу і їхати знімати. 

Ми почали знімати ніч гніву з частини внутрішніх військ на Стрийській. Там ми пробули мабуть найдовше. З моменту коли горіло величезне багаття лише на в’їзді в частину. До моменту коли горіла будівля. Так от, ще коло ВВ я побачила, що процес дуже багатогранний і неоднозначний. 

Спочатку ВВ блокували активісти з метою не випустити Нацгвардійців на Київ. Власне горіли шини на в’їзді, ворота були заблоковані. Було багато людей, які просто спостерігали, нічого не роблячи. Вони з’їжджалися з всього міста на заклики блокувати виїзд силовиків на Київ.

Вже біля ВВ я виділила для себе щонайменше два типи протестуючих. Спершу біля ВВ було багато активної студентської молоді. Вони були в балаклавах, шоломах з битами/палками або без, говорили відносно інтелегентно, переважно українською, притомно і зрозуміло пояснювали свої дії і мету дій. Було видно, що це студенти, або просто свідомі львів’яни, яких деморалізували і обурили події в столиці. Але була й інша категорія. Справжня сутність якої і походження досі мені (і багатьом) не відоме. Так от, на якомусь етапі біля ВВ з’явилися дуже добре зорганізовані хлопці, які дуже вправно просувалися крізь досить густий вже натовп «змійкою» - тримаючи руку один в одного на плечі. Таким чином вони підбігали до паркану перед будівлею і закидували коктейлі у вікна. Не відразу влучали. Але дуже скоро будівля горіла зсередини. Я стояла неподалік коло паркану і чула розмову студентів вони говорили один до одного «нащо це робити!? Нащо палити?!» Я підійшла до них і запитала чому вони не зупинянь тих, що палять і взагалі хто це такі. А вони відповіли що не знають хто це і «як їх зупиниш?! Ви ж бачте які вони?!» І я бачила. Цього неможливо було не побачити. Ті пацани діяли дуже технічно. Злагоджено, впевнено, швидко. Вони змійкою підбігали, кадали коктейлі. Так само змійкою відбігали, і через короткий час у таки ж спосіб з’являлися і знову закидували у вікна джерело вогню. ВВ запалало дуже швидко. Щоб так діяти - до цього потрібно було тренуватися. 100%. 


Коли частина ВВ вже горіла ми з оператором поїхали в центр. В обласну поліцію на Григоренка. Ми не знімали сам штурм і я вирішила, що треба зняти хоча б що там відбувається після штурму всередині. Коли ми з’явилися з камерою нас буквально пропхали на другий поверх. Протестувальники дуже хотіли щоб ми зняли те що відбувається. Але на другому поверсі я побачила що хаосу нема. На виходах з коридорів стоять вартові із протестуючих, а ними успішно командує генерал Рудяк. І вони його слухалися, виконували його команди. Я собі подумала «ото харизма в мужика» або ж я чогось не розумію. Процес був спрямований на, так би мовити, нерозповсюдження хаосу і деструкції. До того ж молодь то вдерлася, але що робити далі, схоже, толком не знала. Але не уся. Не всі, що вдерлися, не знали чого вдерлися! Так от, поки оператор щось там знімав, я стояла коло вартового в балаклаві. Ну, і він питає: «а що там по місту робиться? Де ви вже були?» Я розказала про ВВ і про людей, які палили будівлю. І тоді той хлопчина каже « ви не уявляєте що тут було. Вони як забігли, то відразу кинулися шукати приміщення зі зброєю, вони цікавилися тільки зброєю...»

Вони... які вони? Я питаю: «а ви - то хіба не вони? Про кого ви розказуєте???». Хлопець тоді розповів, що від памятника Шевченка з ними на штурм пішло багато людей. І серед тих людей була якась окрема категорія - гопота особливо агресивна і некерована. От вона і шукала зброю в головному управлінні. Там зброї не знайшла - їх якось ті притомні активісти разом з міліцією витіснили з приміщення. Подробиць не знаю. Але від окремих поліцейських знаю, що частина з тих хто вдерся, оті загадкові «вони», дуже добре знали планування приміщення, і що де знаходиться. Навіть самі таємні приміщення, про які не усі співробітники знали. 

Потім ми поїхали під прокуратуру. Там все горіло і з вікон викидували стоси паперів. Ох, скільки кримінальних справ тоді пішло в небуття?! Така послуга кримінальному світові сумарно мільйонів вартує... Під прокуратурою я чула і бачила гопоту. Типова постава, одяг, манери, поведінка... Специфічна російська мова. Але не просто російська мова. Ні! То була якась нетипова для Західної України говірка. Так говорить блатна шушера. Так от, люди стояли і витріщилися. А з прокуратури оті «вони» чи «другіє» виносили оргтехніку, а з вікон викидали в вогонь кримінальні справи. До одного я підійшла біля виходу з камерою і мікрофоном і запитала «що у вас в кульку» , він сказав що то кримінальні справи злочинного режиму чи щось в тому дусі, якусь таку муть штучною неграмотною мовою. Я сказала «покажіть» і він почав втікати. За ним тут же побігли якісь активісти і він викинув кульок із принтером у вогонь і побіг далі. Мародерство було страшне! Не можливо визначити соціальну струкруту того мародерства, але велику частину становили ті «другіє».
 
Потім ми пішли пішки під Галицький ВП.... там був ще кіпіш, але то вже був не розпал. Далі поїхали під СБУ. Там теж були «другіє» але притомна частина протесту зорієнтувалася і якось то безчинство і поширення сатанинського хаосу мінімізувала. Під СБУ до нас вийшов навіть якийсь зблідлий офіцер СБУ і коментар на камери наговорив. До речі, за деякий час до ночі гніву в подвір’ї СБУ знищували документи. Чого очікували і остерігалися ? Знали про майбутні захоплення і погроми? І які саме доки знищили? Що було в тих паперах?

Десь вже глибоко по третій ночі було як ми поїхали в офіс і те, що я бачила на вулицях на віддалі від «епіцентрів гніву» було більш деморалізуючим ніж самі ті пожежі і штурми. Вулицями люди тащили меблі, оргтехніку.... ми не знімали того. Ми з колегами тоді домовилися по можливості не висвітлювати мародерство. То було небажаним пазлом до певної картини ситуації на Західній Україні. До речі, мав бути яскравий акт мародерства в Епіцентрі на Б.Хмельницького. Там навіть автобуси стояли без номерів для погрузки награбованого. Але львів’яни, ті що краща частина спільноти, не допустили мародерства! Це був великий і важливий колективний вчинок львівян! Можливо, доленосний для Західної України. 
Мало хто звернув увагу, що наступного дня на сайті СБУ зявилася коротенька але потенційно фатальна інформація про початок АТО по усій Украіні. І підставою вказувалося захоплення адмінбудівель, міліції, прокуратури, судів і тд.
Через кілька годин цю інформацію на сайті СБУ видалили. Щось пішло не так і якісь невидимі вершителі доль змінили плани. 

Так хто ті «чужі»? Звідки вони тут взялися? А вони були. Є різні версії у різних середовищах але ми досі не знаємо істини. 
Я за 5 років так і не змінила своєї думки про те, що хаос і АТО мали бути на Західній Україні. І паралельно в Києві для зачистки. Про це свідчить ланцюг подій і вчинки певних персоналій. Чого лиш вартує проголошення «народної ради-2», про яке суспільство так і не дізналося, бо журналісти просто забрали диктофони і мікрофони і покинули зал, у якому «ополченці» проголошували хаос і довгу перспективну темінь. Але про це іншим разом. 

Суперечки є досі: ніч гніву - то вияв народного гніву чи провокація. Я думаю і те, і се. Частина справді переживала і мучилася безсиллям. А енергією цієї світлої частини скористалися ті темні «другіє» і «чужіє». Посіяти тут хаос і пролити ріки крові ім не вдалося. Але були і супутні цілі. Вони, думаю, досягнуті. Тисячі кримінальних справ знищені. Зброю викрадено. Франківський суд, до речі, теж був спалений разом із справами! Збитки лише на руйнуванні майна - мільйони. І то мільйони з бюджету. Наші мільйони.

Ніч гніву в лютому 2014 ніяк не була вигідна львів’янам і Україні. Більше того, вона не мала сенсу у Львові. А кому вигідна - самі думайте.