Весна близько, і всіх чоловіків, які люблять футбол, починає лихоманити. Вже сьогодні у Львові на стадіоні «Україна» грає ФК «Львів». А завтра – «Карпати», десь на виїзді. “Гарячка” на два дні. А що таке футбол з висоти дамських підборів?
Найпереше, це маркер ваших стосунків. Коли програють наші - в хаті траур і навіть ніхто не розмовляє. Вона – боїться щось сказати. Він має велике горе. Зате, коли збірна України виграє, як, у відбірному матчі на ЧС-2018 з турками, з рахунком 2:0, вона може випросити навіть новий кожушок, з молодого баранця.
Для певного кола жінок любов до футболу – як подружній обов'язку, де сильна половина шаленіє, а слабша мусить терпіти, поважати той футбол і шукати в ньому щось хороше.
У справжніх фанатів частина любовних побачень проходить на стадіоні чи за переглядом матчу по ТБ. І якщо останнє - добровільно-примусово, то футбол на стадіоні – майже як концерт Винника. Особливо рвуть душу гольові моменти, коли натомлений роботяга прокидається і реве, наче молодий олень, пан в окулярах автоматом за хвилину видає словник нецензурної лексики, а брутальний «мучачо», не знаходячи слів, рве на собі майку.
Ще футболісти красиві. Златан Ібрагімовіч. Спочатку просто подобався, бо схожий на орла і бігає, як Porsche по автобану. Потім вдалося знайти про нього книжку. Один з кращих виявився сином емігрантів з колишньої Югославії. В дитинстві голодував, або їв одні багети, крав ровери і виносив під пуховиком продукти з маркетів, батькам було не до сина, сім’я розвалилася. Його тато весь час сидів за пивом, слухав балканську музику і плакав. Але він пробився в країні, де не дуже легко чужинцям. Коли Златан став відомим – батько одягнув костюм, обклеїв кімнату фотками сина і більше ніколи не пив.
Потім книжку про футбол прочитала дитина. І тепер коли права рука тягнеться купити черговий шарфічок, а ліва по ній б’є, мала говорить: «Та розслабся, улюблених речей забагато не буває. У Златана ціла колекція машин і годинників. Будь як Златан».
І ще - футбол, за рівнем емоцій, не поступиться ні жодному фільму про Леона і Матильду, чи опері «Травіата». Знаєте, коли в листопаді 2011, під час першого матчу на «Арені», де билися «Україна-Австрія», цілий стадіон виконував гімн і наші в ту хвилину забили. Загнали м’яча і перемогли 2:1, тмені хотілося вмерти. На стадіоні, від радості і масового психозу.
І ще приємно, що у Львові збірна України ще жодного разу не програла – фартове місто, а вболівальники і футболісти – як система центрального опалення, ніби все нарізно, але як одне ціле, обмінюється теплом.
І наостанок – футбол це дуже патріотично і душевно. Ніщо так нас єднало, як співанка від харківських ультрас: путін ла-ла-ла. Ці куплети підхопило пів світу, голландський ді-джей створив з неї модний хіт, а українські астрономи назвали зірку «Putin-Huilo!».
Тому, як колись писало в мудрій дитячій книжці, якщо Пеле – це король футболу, то футбол, однозначно, король спорту і принц видовищ.
