Навіть до мене в СІЗО долетіла звістка про те, що суддя Гирич на своїй сторінці у мережі ФБ опублікував відомості про те, що я ніби-то рецедивіст, гвалтівник і грабіжник.
Тому думаю, маю дати публічну відповідь на повідомлення судді Гирича, бо воно стосується мого життя і моєї історії.
Для тих, хто не знає – я сирота. Моя мама померла, коли мені було п'ять років.
Зрозуміло, що мене виховувала вулиця. Бо більше нікому було виховувати. І дружив я з тими, хто жив поруч – бо обирати не було з кого.
Лихі 90-ті не одного кинули в місиво криміналу. По волі чи не волі. Мене теж. Ще раз кажу: я ріс на вулиці. Іншого середовища у мене просто не було.
Так, справді старші хлопці попросили мене, тоді неповнолітнього, постояти «на шухері». Я постояв. І вилилося воно у те, що мені як неповнолітньому пришили все, що можна було пришити, ну бо ж в мене вік був пом’якшуючою обставиною.
Так, за цим розбійним нападом справу вів суддя Гирич, який не погребував навіть записати мене в організатори того злочину.
Якщо хтось колись стикався з подібними справами, добре знає, що вішають максимально на того, за кого нікому заступитися. І справді смішно вважати організатором злочину неповнолітнього, якщо злочин вчиняли набагато старші і досвідченіші, які крутилися в кримінальних колах і були там авторитетами.
Я – сирота. За мене не було кому заступитися. Нікому було оскаржити винесений вирок.
З тюрми я цього зробити не міг. Та й не уявляв як.
Так, я відсидів за рішенням Гирича. Але ніхто не знає, що я пережив за ці роки. Ніхто не думає про те, що на мене повісили максимально все, що могли, щоб скоротити строк іншим. Коли я вийшов з тюрми, я чітко зрозумів, що я займатимусь правозахисною діяльністю. Бо добре розумію на своїх шкірі, що таке несправедливість, свавілля суду, безправ’я.
Якщо ви піднімете рішення тих часів Личаківського суду у аналогічних справах – майже всюди організаторами злочинних угрупувань були неповнолітні.
Так, я хочу вибачитися перед своїми друзями і знайомими, яким не розповів про своє минуле.
Але переконаний, що для більшості з них важливо , яким я є сьогодні!
Нині я інший Сергій Гончарук.
Той Сергій Гончарук, що стояв «на шухері» - вмер. Його нема.
Є інший Сергій Гончарук. Батько трьох дітей, чоловік, громадянин.
Бог нагородив мене передусім вірою.
Після поневірянь я став членом протестантської громади «Сіон», і віра в Бога змінила докорінно моє життя.
Бог подарував мені чудову красуню-дружину і трьох дітей, дав мені можливість допомагати іншим.
І допомога іншим – це мій обов’язок.
Так, я усвідомлюю те, що сталося у 90-х зі мною – це наслідок тої руїни, яка була у державі. Наслідок того безправ’я, корупції, рекету, які захлиснули країну. І якщо не усунути їх – мої діти житимуть в такому ж болоті.
Тому я, Сергій Гончарук, правозахисник за обов’язком і покликанням. Я маю обов’язок змінювати цю державу. І я змінюю.
Виглядає, що своєю правозахисною діяльністю я наступив на мозоль цій системі так, що вона так цілеспрямовано зі мною бореться.
Але Бог дає багато випробувань. В тому числі і це.
А от навіщо суддя Гирич, порушуючи всі норми суддівської етики, почав витягувати старі скелети зі шафи – напевно зрозуміло всім.
У нього своїх вдосталь.
І та агонія, з якою ця система намагається топити всіх, хто посягає на її гегемонію – ну надто очевидна.
Свої гріхи я спокутував і спокутуватиму все життя. І не судді Гиричу судити про мою мораль. Ще раз кажу: Гончарук 90-х вмер. На сьогодні є інший Гончарук Сергій. Той, якого знають дружина, що прийшла мене підтримати в суд, величезна кількість людей, які, навіть прочитавши чорнуху від статті Гирича, таки прийшли мене до суду показати, що я у їх житті щось значу.
Ще таки додам, що з мого досвіду, найкраще допомагають долати алкогольну, наркотичну залежність ті, хто був залежним, Вони знають біду і проблеми зсередини. Як і історія свідчить, що велика кількість правозахисників мали колись проблеми зі законом.
Вони тому стають успішними, що відчули весь комплекс системи на своїй шкірі. Я відчув. І зміг не залишитися в середовищі криміналу, зміг переламати своє життя!
За що дякую людям, які вірили і вірять у мене!
Як мені казали адвокати, людей в апеляцію прийшло дуже багато. Саме вони знають мене як члена релігійної громади, як громадянина і правозахисника.
А те, що суддя Гирич не має нічого сказати про мою нинішню діяльність – доводить, що йому немає що сказати.
Бо що він може сказати про те, що більшість суддів у Львівських судах здійснюють судочинство, не маючи посвідчення судді. Не склавши присяги. В Личаківському суді також. То ж скільки років Гирич покривав, як голова суду, ці порушення?
Ми разом з нинішніми активістами уже відкрили навіть кримінальне провадження за цим фактом. Що може сказати суддя Гирич про мою участь у справі про скасування змін до Конституції, по статуту територіальної громади міста Львова, десятках судів зі захисту інтересів інвалідів, репресованих з системою людей?
Нічого не може сказати! Бо захищаю я інтереси держави, громади, знедолених.
Є Бог на світі!
Тому Бог суддя судді Гиричу, але на відміну від львівських суддів, він справедливий суддя!
