53908299 2351110125104755 3443270921811394560 nСьогодні мій день! Це я та людина, на яку у “ці моменти” зляться і яку соромляться друзі, колеги вважають зарозумілою, а старі знайомі - вискочкою.

Сьогодні день захисту прав споживачів.

Це із мною було десь у п’яти містах України і тричі в дорозі. Так, я та людина, яка залишає скарги і пропозиції у спеціально для цього створених журналах. Я робила це приблизно до 50 разів. Цих разів могло б бути набагато більше, але білизну без плям в Укрзалізниці таки можна знайти - найбільше спроб - 16. Так-так 16 розірваних комплектів і серед них був один ідеальний і ще один ми склали із попередніх розірваних (нас було двоє).

Мені дуже сумно, коли люди вважають, що я знущаюсь з інших, бо (працівники, касири, водії і т. д .“ні в чому невинні”, а якісь дрібні незручності можна потерпіти. Можна потерпіти російську мову, коли я прошу говорити українською в кафе, можна потерпіти волосся в гречці на вагу в магазині, можна потерпіти відмову повертати одяг, маючи чек, поламане крісло в інтерсіті, хамську поведінку водія маршрутки, бруні склянки в закладі, небажання оформлювати дешевші квитки, коли з дорожчих більша виручка, брудну вбиральню в готелі і купу всього іншого, що ставалось з кожним з вас.

Справа в тому, що конкретно у цьому, у цей момент не винна держава, президент, масони, Ванга і магнітні бурі. Це саме той “низ”, де людина, яка отримує зарплату має певні обов’язки. І коли у закладі запальцьовані брудні стакани - або ця людина не помітила і я їй допомогла, вона звернить увагу ще на всі інші стакани, або “у нас посудомойка стоит, все так делают, книгу нести?” - “нести”.

Найважливіше з досвіду - часто якість обслуговування в Україні можна хоч трішки поліпшити, просто звернувши увагу. Тому, коли кнопка на кріслі в Інтерсіті не працювала (працівники про це типу не знали) я писала скаргу не про те, що вона не працює, а про те, що працівники цього не помітили і тому мені незручно.

загрузка...