1 39179850 2092632917434430 8821377967125954560 nСлово з нагоди 150 - ліття від дня народження і 100 - ліття від дня переставлення до вічності блаженної Йосафати Гордашевської.

Високопреосвященний Владико Митрополите,
Преосвященні і Боголюбиві Владики,
Всесвітліші, Всечесніші і Преподобні Отці,
Возлюблені Сестри Служебниці,
Дорогі у Христі Брати і Сестри!

Сьогодні у суботній ранок багато львів’ян досипають недоспані протягом цілого тижня ночі, гості нашого міста починають заповнювати кав’ярні і смакувати запашної львівської кави. Молодь, мабуть, запланувала на ці вихідні помандрувати закутками нашої прекрасної України. Маленькі діти встали сьогодні раніше, бо нарешті зможуть разом з обома батьками погратися на дитячому майданчику або просто побавитися з ними. І мало хто із них застановляється над тим, що вони можуть реалізовувати оці свої простенькі мрії тільки тому, що над усіма ними панує мирне небо, яке для нас тримають наші безстрашні воїни.

Але це мирне небо тримається не тільки зі зброєю в руках. Мирне небо, відколи існує світ, тримають передовсім люди з вірою в серці і любов’ю в грудях, які свою надію покладають на Бога та інших заохочують прислухатися до Його голосу. Ці люди існували протягом усієї історії світу. Є вони також присутні у нашому сьогоденні.

Над ними не завжди сіяла авреоля святості, їм не кланялися по дорозі люди, вони не отримували багатотисячні оплески на стадіонах, ані не були популярними зірками світу. Автор Листа до Євреїв, описуючи їхню страшенно тяжку долю, каже, що «їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами» (11,37-38).

Аж страшно уявити описані терпіння, які не під силу перенести немічній людській природі! Але, саме на таких, як стверджує Апостол, тримався світ – світ, який не був їх вартий. І цих людей ми називаємо сьогодні святими.
Сьогодні ми зібралися тут, у храмі, на Пресвяту Євхаристію, що подякувати Богу за святу Йосафату Гордашевську з нагоди одразу двох її ювілеїв, які святкуємо цього року – 150 ліття від дня народження та 100 ліття від дня переставлення до вічності. Її Бог покликав з нашого Народу у дуже непростий час. І вона пішла за його голосом, розділивши долю усіх тих, які були і збідовані, і гроблені, і яких світ не був вартий.

У Святому Письмі ювілей має не, якщо так можна сказати, застільний характер, але особливим часом, у якому прощалося борги, відпускалося рабів, прощалося ворогів, тощо. Ювілей був часом особливого Божого благословення, який мав на цілі змінити людину, суспільство. Саме тому, ювілейний рік присвячений блаженній Йосафаті, що його ми сьогодні розпочинаємо молитовним зібранням, має на цілі з однієї сторони привернути нашу увагу до її особи, а з іншої випросити у Бога ласки, щоб ми могли йти сьогодні її слідами, дорогою, яку топтали її ноги.

Що це була за дорога? Це була дорога святості. Дорога, про яку ми щоденно чуємо з уст побожних людей. Дорога, яка манить своєю остаточною метою, але яка не до кінця є зрозумілою тим, хто на неї ступив. А все тому, що дорога святості не завжди є дорогою успішного сьогодення, успішного життя, яке є головною цінністю сучасного суспільства. Це не є фейкова чи кимось вигадана дорога. Вона є нам вказана самим Христом, який усіх кличе: «Хто хоче йти за мною …» (Лк. 9,23). І пройти нею можуть тільки ті, які переступаючи щоденно через власне «я», намагатимуться довірити все своє життя у руки Божі.

А воно, ой як не просто є! Наведу тільки один приклад з життя блаженної Йосафати, якому незабутньої пам’яті сестра Домініка Славута – біограф блаженної, з якою я мав честь перетнутися у житті, присвятила цілий розділ. Сестрам Служебницям той період з життя блаженної Йосафати є добре відомим. Але не усі знають про нього.
Мова, очевидно, йде про труднощі, яких вона досвідчила перед складанням вічних обітів. Ось, як про це пише згадана мною сестра Домініка Славута:

«На підставі нових Конституцій, Сестри, які провели в Згромадженні принаймні вісім років чернечого життя, і яких поведінка була бездоганна, могли скласти довічні обіти. Отож, на празник Різдва Матері Божої, 1907 року, після восьмиденних рекалекцій під проводом о. Ломницького, тридцять дві Сестри склали перші довічні обіти в Згромадженні, допущені до цього торжественного акту Сестрою Старшою Василією та її Радою.

Між допущеними була сама с. Василія та її Дорадниці, але недопущені до тієї посвяти були с. Йосафата і її рідна сестра с. Арсенія. Беручи під увагу духовні й чернечі прикмети с. Йосафати, разом з заслугами, важко пояснити її недопущення до довічних обітів, хіба тільки через якусь людську заздрість, помсту чи щось подібне. С. Йосафата боляче пережила це впокорення. Відкинення тими, яких сама виховувала й приготовляла до чернечого життя, глибоко відчула».

Можна собі тільки уявити той стан, коли тобі відводиться роль бути «каменем, що його відкинули будівничі». Терпіти таку наругу над собою сьогодні б ніхто не став! Знайшов би маса аргументів, щоб зійти з обраної дороги, бо нею простують самі ідіотки і вар’ятки. Ба більше, був би оправданий оточенням.

Треба сказати, що направду немає гіршого образу за брехню зодягнену у шати правди, або «покірного» егоїзму, який носить на собі монаший одяг. І власне місія святої людини полягає якраз у тому, щоб бути знаком, якому будуть противитися, щоб бути дзеркалом, у якому кожен побачить своє правдиве обличчя. І цю місію блаженна Йосафата сповнила мужньо і достойно.

Остаточно вона все перенесла, зберегла віру і отримала вінець, який її приготовив Господь. Але, слід при цьому звернути увагу на те, що Бог не залишив її самою. Він послав її чудових провідників, серед яких був о. Єремія Ломницький. Саме він, розуміючи усі її страждання і болі, підніс її духа простими, а водночас глибокозмістовними словами: «Це терпіння освятить тебе».

Сьогодні, згадуючи блаженну Йосафату ми мимоволі керуємо погляд у наше майбутнє, запитуючи себе, яким чином можемо її наслідувати і де є наша дорога, яка зветься дорогою святості? По чому її впізнати?

Шукаючи відповіді на так поставлене питання, пригадується головний девіз, якого трималася у житті як найголовнішого орієнтиру блаженна Йосафата: «Служити там, де найбільша потреба».

Сьогодні тих потреб як у світі, так і в Україні є дуже багато. Можна навіть сказати, що цілий світ нагадує сьогодні отого сліпця, який сидів біля мурів Єрихону і волав до Христа сильним голосом, щоб Той повернув йому зір.

Немає сумніву у тому, що жіноче монашество, зокрема Сестри Служебниці, мають унікальний шанс стати отим другим Христом супроти засліпленого світу, який волає про поміч.

Здається мені, що наша найголовніша місія як християн сьогодні є допомогти відкрити очі тим, які втратили віру і надію на краще, які почуваються цілковито покиненими, які гублять дорогоцінний час життя у марних пестощах світу цього.

Самостійно зробити це нам не є під силу. Наше завдання є тільки звернути увагу сучасної людини на Бога, який є єдиною дорогою, істиною і життям. А способів і засобів для цього сьогодні є як ніколи багато. Аби було тільки бажання!

Десять років тому, у одній із львівських шкіл вчительки дала учням 4-класу написати твір про те, ким для них є Йосафата Гордашевська і в чому вони б хотіли її наслідувати. Один хлопчик написав таке:

«Я б хотів наслідувати блаженну Йосафату, тому що вона добра людина, вона молилася за своїх ворогів у першу чергу, і бездомних, і за ближніх своїх. Вона дуже любила людей злих і добрих. І я б хотів, коли стану дорослим, стати святим чоловіком, або одним словом святою людиною».

Коли я читав ці слова, мене проймала гордість за наших дітей і молодь. Вони потребують тільки тих, які б їх попровадили дорогою святості, показавши їм власним прикладом не якусь віддалену від життя реальність святості, яка згодом розчаровує, але благородність самого покликання до святості. Адже, як слушна свого часу зауважила наша наперевершена поетеса Ліна Костенко:

«Людина нібито не літає …
А крила має. А крила має!»

Якби не крутилося колесо історії, але людина дійсно прагне злетіти щораз то вище! Їм потрібно тільки показати напрямок лету.

Милосердний Боже, подай нам за молитвами блаженної Йосафати, подай нам крила віри, надії і любові, які б піднесли нас на височінь нашого людського і християнського покликання!

Львів, 6 квітня 2019 року Божого
Храм свв. Верховних Апостолів Петра і Павла

загрузка...