10409265 1691697927736677 6301598093015267666 nArs longa, vita brevis... Не таке воно вже й Ars longa. Горить Нотр-Дам-де-Парі. Скарбниця культури французів.

Яке ж воно все крихке і недовговічне, створене людським генієм.

Я в дитинстві зачитувався "Собором Паризької Богоматері" Віктора Гюго, мандрував разом з Квазімодо закапелками величезного ґотичного храму, що тримав на своїх струнких колонах небо Парижа, милувався неймовірним танцем красуні Есмеральди на східцях Дому... Як майстерно метр Гюго описував Нотр-Дам-де Парі:

"Насамперед, спиняючись тільки на найістотніших прикладах, зауважимо, що в історії архітектури мало залишилося сторінок, кращих за ту, якою є цей фасад, де послідовно і в сукупності постають перед нами три стрілчастих портали, над ними - ажурний карниз з двадцяти восьми ніш із статуями королів; кращих за величезне центральне вікно-розету між двох бокових вікон - наче священик з дияконом та іподияконом, високий і філігранний ряд арок трилистої форми, що на своїх тонких, тендітних колонах тримає важку площадку; нарешті дві похмурі й масивні башти з шиферними піддашками. Усі ці гармонійні частини прекрасного цілого, споруджені одна над одною у п'ять величезних ярусів, розгортають перед очима, багатообразно і водночас пластично, свої незліченні деталі скульптури, різьби й карбування, могутньо зв'язані у спокійній величі цілого. Все це - величезна кам'яна симфонія, колосальне творіння однієї людини й одного народу, єдине й складне, немов вірші "Іліади" та "Романсеро", з якими воно споріднене; чудовий твір спільних зусиль цілої епохи, на кожному камені якого відбиті сотні виявів фантазії робітника, керованої генієм художника; одне слово, рід могутнього й плідного творіння людського, подібного до творіння божественного, у якого воно перейняло його подвійний характер: різноманітність і вічність".

І нині ця кам'яна симфонія вмовкла... У мене немає слів. Наче в цьому пекельному вогні живцем згоріла моя молодість...