Обливаний понеділок своїми коріннями входить дохристиянського періоду, але його популярність була такою великою, що свято прилучене до Великодних Свят. Тепер залишилися лише осколки з того, як його відзначали, наприклад за Польщі.
По- перше, села наші тоді були густо заселені і молодь шукала розваги: то ж стріляли з молотів і моздірів під церквою, церковні дзвони дзвонили всі Свята, калатали дерев"яними бузьками. І обливалися до несхочу!. Навіть червоні атеїсти нічого не могли вдіяти. В моєму селі, в понеділок, так обливалися і крик стояв по всьому селі. Із сусідніх сіл- Мальчиць , Поріччя та Волиці пригнали на конях озброєні чоловіки, бо думали, що на село напали поляки). Правда, це було на початку війни.
Були і казуси. Мою тітку Марину, що була ще дівкою, хлопці схопили і кинули в озеро, якраз на камінь, тітка зламала руку. Дівчат вели до громадського жолоба і обливали з ніг до голови. Крик стояв несусвітній: кричали дівчата і кричали їх матері. Та їх ніхто не слухав. В с. Цуневі, на жаль, стався трагічний випадок. Зовсім юну дівчину кинули в річку, бо було дуже тепло. А там жінки восени терли льон. Дівчина впала на палю- смерть була миттєвою! Мій тато облив двох тіток в обливаний понеділок, а у вівторок обливали парубків дівчата та жінки. Три жінки підстерегли мого батька- рятунку уже не було. Нитки на ньому сухої не було. Отримав норму з трьох великих відер. Я продав свою рідну сестру, яка сховалася за димар на стриху. Хлопці ніяк її не могли знайти... Я показав очима, де вона і справу було довершено, але я до вечера не приходив додому. Це вже було за більшовиків.
Я був малим і прийшов облити сусідню дівчину Олю. ЇЇ бабуся загріла води і так я її трохи полив, натомість її рідна сестра бухнула на мене пів відра холодної води і я розплакався Отаким я був шестилітнім обливальником. Зате я калатав бузьком до несхочу і настрілявся вволю. Тато мені оповідав про те, як вони(парубки) за Польщі стріляли з моздірів. Пороху було тьма, бо закінчилися війна і кожний хлопець щось мав у сховку. Під Церквою, набили австрійську металеву гільзу порохом, каміннями і підпалили бікфордів шнур(циндру). Вгатило так, що хати залишилися без вікон, а осколок вбив сусіднє теля, що паслося неподалік. Найнебезпечніше було стріляти з молота.
Мого сусіда Івана вбив льоник, якраз перед його весіллям. Стріляв він сам. Я теж стріляв з молота, набитого порохом: його розсадило, я\а мені заледве не відірвало руки. Зате ми були герої. І комуна нічого не могла вдіяти. Були ще цікаві випадки, але це вже історія...
