Мову, як і совість, на хліб не намажеш. Але, на відміну від совісті, мова продається.
Продається, в хорошому і доречному сенсі слова. Тобто мовою можна заробляти. І навіть треба. Бо податки із грошей, зароблених мовою, осідають у рідному бюджеті, яким би куцим він не був. Закономірність проста: рідною мовою ми годуємо себе. Чужою мовою - ворога.
Мова - це гроші. Наприклад, зі зроблених і проданих українською книжок. І тут йдеться про те, що роботу й зарплату отримують не лише письменники, редактори й коректори. Це - робота поліграфічних комбінатів, інтернет-книгарень та книгарень звичайних. Ланцюжок довгий насправді.
Або ж мова - це потенційні прибутки із дорогого журнального глянцю. Поза сумнівом дешевше забити український ринок не лише російськими книжками, але й російською версію "Harper's Bazaar" (нібито, яка різниця, якою мовою читати про світське життя і моду), але український "Harper's Bazaar" означав би роботу і зарплату для українських перекладачів, редакторів, дизайнерів. Котрі би за зароблені мовою гроші купували товари ... з українською мовою написаними етикетками й перекладеними українською мовою інструкціями, і весь цей колообіг української мови на ринку означав би розвиток економіки української, а не чиєїсь так. І питання ж не в тому, щоб перекладати "Harper's Bazaar" (я би воліла знову мати український "National Geographic", який був, але тихо почив у Бозі), а в тому, що мова - це капітал. У прямому й переносному значенні цього слова. А щоб капітал працював, до цього треба докладати зусиль. Мову, як і гроші, треба вкладати у бізнес, а не тримати вдома (у банці чи в панчосі) на чорний день. Заощаджувати, а не розвивати - шлях у нікуди.
Мова дає роботу тисячам людей. І це - не лише вчителі й викладачі. І не лише письменники й перекладачі. Мова - хліб на щодень для тих же маркетологів, рекламістів, блогерів. Інша річ, що пошукові системи й досі відгукуються на українську вкрай мляво. Але лупаймо цю скалу - і нам воздасться!
Коли ми обираємо мову - у побуті, в меню нашого смартфона чи в пошуковому рядку Гугла - то обираємо насправді не лише мову спілкування. Ми щоразу запускаємо потужний економічний важіль: створюємо (або нищимо) робочі місця, спрямовуємо фінансовий потік у бюджет своєї чи чужої держави, змушуємо переглядати виробників співвідношення запиту і пропозиції на товари з українськими назвами, описами й маркуванням. Можливо, мова з її непростою історією і пошарпаним сьогоденням - образ не такий смачний, як кавалок зернистого ніжно-жовтого масла на чорному теплому окрайці хлібі. Але, саме окраєць, а не "горбушка" - дають хліб тим, чия робота працювати зі словом. І саме через слово формувати мовну картину світу нації. Тому коли журналістів годує не мова, тоді з чиїх рук вони хліб їдять?
Під умовною кнопкою "Обрати мову" завжди криється набір опцій набагато ширший, ніж просто можливість намастити маслом хліб. І пам'ятати про це корисно повсякчас.
