13669110 1737903559781240 7471132326482455795 nІдемо вчора Львовом, шукаємо з дівчатами затишного закапелочка, щоб кави попити. Бо навколо таке все наше, ріднесечке, прищеплене з дитинства, що от чуєш його - і пере@бати хочеться:

- О-о-ой! Какоє убожества! 
- Боже! Зачєм ми сюда єхалі? Здесь дароже, чєм в Адєссє!
- Кашмар! Ета старіна нє впєчятляєт!
І тут один такий, самий мужествєнний і обізнаний чувак у смугастій запраній майці і кепці " Рібок", знімаючи "убожєства" на айфон і, валячи з ніг все живе перегаром з пом`ятої мордяки:
- Нічьо, народ! Скора ми їм пакажем русскую культуру!Всє еті церкві будут праваславнимі, наши флагі, наши пєсні, цени капєєчниє...!
Перечіпається на бруківці, летить мордякою донизу, де натхненно вмивається осколками айфона і юшкою з носа:
- @#@#@#@ бандери!!! Нє дарогі, а п@здєц!
А мені аж на серці відлягло. Так, наче янгол ніжками босими пройшовся. Кажу тихенько:
- Ми ж вас попереджали: нєх@й шастать. Це не п@здець, це - нанотехнології. Реагують на найменший прояв загрози. В нас і бруківка - зброя!

загрузка...