Аргумент «незаконно» в нашій країні для широкого зайшлу не діє. Він не заходить ні в серця, ні в уми. В нас у більшості громадян вихолощена повага до закону.
Закон не є категоричним імперативом для більшості. Правила співіснування в суспільстві (писані та не писані) більшість нехтує. Щоб в цьому переконатися досить лиш озирнутись довкола. Кожен (приблизно) 5-6 водій свідомо проїжджає на червоне. Кожен 3-4 (приблизно) зупиняє свій автомобіль там де зручно йому, начхавши на інтереси ближнього. Приблизно 90% водіїв порушують швидкісний режим. А ще 8% теж порушували б, але двигун не дає вижати більше 50км.. приблизно 98-99% учнів автошкіл дає хабар за права, а потім просторікує про погані дороги, поліцію і тотальне хабарництво.... Який відсоток громадян в скрутній ситуації «пробиває канали» щоб «порішати»? 50%? 70%? 95%? А потім ниє про «корумповану владу».
А скільки громадян підкуповує суд? А потім кляне «продажних суддів». До нас з колегами раз в суді підійшла скромна сільська жіночка і сказала, що заплатить нам щоб ми походили з телекамерами на її судовий процес щоб повпливати таким чином на суддю... я впевнена, що в побутових розмовах вона, зсунувши грізно брови і вирячивши праведно очі, нарікає на продажність всіх і вся... А який відсоток здорових чоловіків, нехтуючи правилами співбуття, в 2015-16 сховався від мобілізації? В тещ жили, про бабців в селі згадали, бо там можна «перекантуватися» поки повістки носять... а зараз вони найбільше «втомлені війною»... А який відсоток щирого населення займається дрібною, і не дуже дрібною, контрабандою? Ті найголосніше кричать про корупцію... Цей ланцюг можна продовжувати довго і сумно...
В народі прийнято і модно обходити закон. Те як майстерно ти обійшов правила свіпіснуваня є предметом хизування та гордості. Цим вихваляються в товариствах і плекають на цьому самооцінку.
Отож, сподіватися на те, що логічна та закономірна оцінка тих чи інших рішень Зе та Ко «та це ж не законно!» змінить ставлення до них - не варто. Бо це марна витрата енергії. Можна ще сподіватися на суд, на міжнародну реакцію. Але тут перспективи теж примарні.
А на що сподіватися? Я не знаю. На себе, мабуть. Роби що повинен, і все буде добре. Або не добре. Але хоч сумління буде чистим.
