21432927 936373023203602 2013112925833322729 nГаличани дуже люблять мати щось закопане на городі. Якщо міряти по любові мати захований від пильних сусідських та решту очей скарб - то наші люде легко дають фору леприконам.

Кожна поважна галицька родина має свої переказані від покоління до покоління легенди про закопані сховки. Від банального слоїка з долярами до німецького біцеклєта за стодолою, новісінького, але замінованого есесівцями, тому ліпше його не рухати, най собі там буде.

- Стаєш, Влодку, коло грушки і робиш двайцять кроків в бік вигону і там закопаний машинґвер мого двоюрідного брата Льонка. Десь він там є. 
- А в котрий точно бік, бабцю???!!!!
- Того я вже не памнєтаю…
- ААААААААААААААААА!!!!!

Мене все дитинство грів захований на городі дідом ППШ, який вернувся з війни і не захтів його здавати у відповідні органи.
Закопані галицькі скарби ніколи не будуть відриті, бо більшість з них є уявними або вигаданими або справді їх ліпше не чіпати, бо це форма комунікації з минулим, капсули часів, які вже давно минули. Це наша персональна міфологія, яка гріє серце цілої родини і направду гуртує їх, викликаючи втаємничені ховані посмішки. Бо ніщо так не гуртує людей, як спільні таємниці.

Золото Полуботка – то жалюгідні мідяки порівняно із численними галицькими скарбами. «Жиди, як втікали з нашого села – то в глечику під хатою закопали золоті монети. Я була мала, то то всьо виділа, але забула вже де та хата була»(с)
Справжня історія Галичини не в архівах і фотоальбомах, вона закопана в землі – золотом, зброєю, документами і людьми, найкращими з Тих, що тут були.

Скажи мені, що в тебе закопане на городі – і я скажу тобі хто ти.

загрузка...