Мені подобається, якщо люди вміють любити. Відчувати і дарувати ніжність. Дивувати і вражати. Але я проти прояву кохання у громадському транспорті.
Тривалі поцілунки в маршрутках нагадують День святого Миколая - подивися, що я маю. Хлопець хизується дівчиною. Дівчина хизується хлопцем. Або навіть не так - вони обоє хизуються тим, що освоїли ази французького поцілунку.
Не те, щоб мені це сильно заважало. Навпаки, я за щирість прояву емоцій. Та й платимо ми однаково за проїзд. Але це трохи негарно. Бо в цей романтичний момент плід поцілунку надкушують ще щонайменше людей двадцять. Втомлених після важкого робочого дня. Злих і недобрих. Тому ауру вашої насолоди обов'язково доповнять "гарним" слівцем сторонні люди. І автобусного "гірко" не вийде. Гірко буде хіба виходити з маршрутки під гнівні погляди пасажирів. Бо є місця, де тривалі поцілунки недоречні. І це про маршрутки з трамваями. Вранці і ввечері. Коли комфорт одних не завжди комфортно відчуває себе з комфортом інших. Я за любов. Але без маршруток.
