1 0 f171c02 mykolay litnim 1320
Фото ілюстративне
Найціннішим моїм подарунком на святого Миколая був приїзд бабусь. Вони зимували у нас. Але, якщо зима стартувала без морозів, то затримувалися у Нараївці. І на Миколая минав перший крайній термін їх приїзду.

Другий крайній термін, то вже, якщо морозами і не пахло, минав на Новий рік. Або, як його тоді називали, моск@льське Різдво.
Здебільшого бабці приїжджали перед Миколаєм. Вони весь вечір шушукалися з мамою. Я приставав до тата, надіючись, що во ім'я чоловічої солідарності, скаже, який у мене дарунок. Але тато титанічно зберігав спокій і віднєкувався, що нічого не знає.
Так у роздумах та здогадках засинав. Прокидався швидше, ніж зазвичай. А може і так само, просто не було часу дрімати та ніжитися.
Засував руку під подушку і нащупував пакет з мандаринками, потім - пакет з цукерками. Але рука продовжувала шарити. Серце насторожено калатало - невже все? Поки не торкався твердої палітурки улюбленої книжки - альманах «Дванадцять місяців».
Грубезна, величезна, цікавезна від першої до останньої сторінки. Тьотя Ліда привозила її мені аж з Москви. Мега-дифіцит. Тьотя Ліда все нарікала, що у Москві не стояла у довшій черзі, ніж за книжкою вашого Олега.
Але тато не переставав замовляти її щороку. Він давав за неї будь-які гроші.
Ми з ним сходили від цієї книжки з розуму. Навіть читали разом. Коли я хворів, то він читав мені біля ліжка. Навіть, коли я купався, то тато приносив табуретку, сідав поруч з ванною і, поки я відмочувався, він щось читав з «Дванадцяти місяців». Якщо я щось прочитав без нього, то ввечері все йому розповідав.
У ранковому мороці культова книжка пахнула новою палітуркою і папером, і трохи фарбами.
Я клав її поруч на ясьок і добував мандаринки з цукерками. Ще траплялося, коли зіскакував з ліжка, то бачив поруч лижви з палицями. Або ковзани з черевиками. Або якусь машинку.
Я дуже радів, скакав, тішився, вдавав, що вмліваю від щастя.
Але все одно найочікуванішим дарунком був дитячий щорічний альманах «Дванадцять місяців».